Як мами покращують пологові у Львові: інтерв’ю з активісткою ГО “Батьки в дії”

Кореспондент “Прометею” поговорив з активісткою ГО «Батьки в дії» Мар’яною Кузько, котра разом з однодумцями вже довгий час працює навколо покращення ситуації в пологових будинках і намагається покращити фізичні і психологічні умови для молодих матусь. Як довго ви ведете діяльність в напрямку пологових будинків? Власне перші кроки ми зробили ще в лютому минулого року, коли провели […]

28 Січня 2017 11:42Cуспільство,Статті

Кореспондент “Прометею” поговорив з активісткою ГО «Батьки в дії» Мар’яною Кузько, котра разом з однодумцями вже довгий час працює навколо покращення ситуації в пологових будинках і намагається покращити фізичні і психологічні умови для молодих матусь.

20465101_1499899920057741_262527856_o

Як довго ви ведете діяльність в напрямку пологових будинків?

Власне перші кроки ми зробили ще в лютому минулого року, коли провели великий ворк-шоп на тему, як зробити Львів дружнім до сімей з дітьми. І власне питання пологових будинків на цьому воркшопі було визначене як одне з пріоритетних. На цьому воркшопі ми дещо напрацювали в питанні того, над чим саме у цій великій темі ми маємо працювати. Потім ми поїхали в квітні в Луцький пологовий будинок, щоби на свої очі побачити ситуацію у них, бо часто чули про те, що там рівень надання послуг суттєво вищий. Ми хотіли побачити чи дійсно у них все так добре – підтвердити чи спростувати це для себе.

Пізніше ми мали кілька зустрічей – говорили з лікарями. Потім на якийсь час ця тема затихла, бо у нас були інші поточні проекти, які забирали всі наші ресурси.

Однак, так сталося, що тема знову у Львові на слуху і ми таки знов активізувалися, бо зрозуміли, що треба з цією темою щось робити. От тому ми почали активніше працювати в цьому напрямку. Паралельно з’явились інші рухи з якими ми співпрацюємо.

А можете назвати?

Є ініціатива «За якісні пологові будинки», з якими ми співпрацюємо. Також намагаємось виходити на контакт з такими організаціями з інших куточків України, тому що ми це бачимо не як точкові зміни у Львові, а ми хочемо системних змін.

Ви працюєте з одним пологовим будинком чи зі всіма?

Поки що ми працюємо з одним пологовим будинком – на Раппопорта, намагаємось також контактувати з пологовим на Мечникова. Також, сподіваємось на зустріч і співпрацю з обласним пологовим будинком, бо, як я вже казала, ми хочемо  змін великих.

Як ви визначаєте першочерговість своїх завдань?

Ми працюємо не одні – нам вдалось  зібрати доволі якісну команду, яка вболіває і чітко знає чого хоче та працює багато років у цій сфері з якими ми і консультуємось та збираємось на робочі зустрічі і там вже визначаємо, що потрібно робити в пергу чергу.

Раніше ми провели велике опитування громадської думки стосовно того, що жінки вважають у Львові найбільшою проблемою в пологових.

Буквально за першу годину опитування набрало більше ста відповідей, а за три дні – близько шестисот.

І що ж опитування визначило як найбільшу проблему?

Воно визначило три найбільших блоки – це матеріально-технічний стан пологових будинків, сама якість надання послуги і, як би там не було, фінансове питання. Ми ці всі відповіді розділили по пологових будинках, по роках.

Після цього була ініційована комісія спільно з Гуманітарним комітетом Львівської міської ради, яка відвідала пологові будинки Львова – там були депутати і нас теж запросили. Деякі з проблем, які були визначені жінками після цього огляду спростувались, мабуть все таки якісь зміни відбулись, а дещо, на жаль, підтвердилось – дійсно проблеми є і лікарі про них знають, бачать.

Пологовий будинок на Рапопорта перший вийшов з нами на контакт, ми почали співпрацювати. І дещо з того, що ми їм запропонували, вони вже змінили. Головний лікар реагує на наші зауваження, відповідає і враховує. Це добре і приємно.

Ми не займаємо позицію, що достатньо тицьнути пальцем, що все погано. Ми вважаємо, що тут має бути спільна робота і не конструктивно говорити, що у вас все погано. Ми пропонуємо конструктивні рішення – ми можемо Вам допомогти, щоби було краще. Ми не кажемо – зробіть самі. Ми активно долучаємся. Дівчата, з якими ми контактуєм, це власне Асоціація консультантів з грудного вигодовування, є також Організація природного батьківства – вони готові співпрацювати на волонтерських засадах, готові підказувати, проводити семінари. Ми зі свого боку готові сприяти і працювати на те, щоби місто виділяло більше грошей на пологові. Це не має бути одностороння співпраця тільки з боку лікарів – ми готові долучатися до цієї роботи.

Ми також плануємо працювати  і на рівні Міністерства, бо деякі ініціативи неможливо впровадити тільки на місцевому рівні, вони потребують системного втручання.

А як керівництво пологового та лікарі реагують на цю ініціативу?

Спершу з острахом, але це зрозуміло – прийшли невідомі люди і розказують як нам жити. Як би там не було, але пологовий будинок це є такий своєрідний соціум, де встановлені свої правила і розпорядки. Цей світ дуже довго був закритий і тепер, коли вони починають відкриватися, ми пояснюємо, що ми – не вороги, ми не прийшли комусь нашкодити, а хочемо допомогти і разом з ними вийти на якийсь прийнятний рівень, щоби і лікарям було комфортно бо насправді ті зміни, які ми пропонуємо, вони би і для лікарів були добрі, бо певно добре було б працювати у пологовому будинку, де є всі зручності, де приємно, де на тебе ніхто не озлоблений, де тебе сприймають не як ворога, а як людину з якою можна працювати.

Власне у чому проблема: в першу чергу у тому, що є страх з боку жінок, які не розуміють, куди вони йдуть, що з ними буде і що їх чекає. Проблем додає, так зване, жіноче «сарафанне радіо», де мама, бабця чи колежанка і жінка йде з негативом і апріорі боїться. І тут проявляється відсутність якісної комунікації між персоналом і жінкою, який міг би спростувати і спростити її перебування там. Бо лікарю легше комунікувати з жінкою, яка не боїться і їй самій легше народжувати.

Пологовий будинок – це дуже тонка сфера, бо там жінка є найбільш вразлива і коли вона бачить там облуплені стіни чи недружелюбні обличчя, вона починає боятися і цей страх частково паралізує і це шкодить жінці і самому процесу пологів. Від цього зростає і кількість кесарських розтинів, бо організм блокує природній процес.

Як би там не було, пологи – це процес, який накладає відбиток на ціле життя – і на сімейне життя, і на бажання мати ще дітей, тому не хотілося би, щоби цей негативний досвід впливав на жінку в майбутньому.

Тому, якщо ці маленькі зміни можуть щось змінити, то ми би хотіли це зробити. От в мене підростає донечка – вона ще зовсім маленька, але мені би не хотілося, щоби вона колись, коли виросте – боялася. Це така внутрішня мотивація. У мене двоє дітей і можливо це і для мене ще колись буде актуально.

Це зміни на майбутнє – їх не можливо втілити за день, два, місяць чи рік. Зараз рівень свідомості суспільства у цій темі – це приблизно Британія 40-50х років.

Суспільство не готове про це говорити. Це щось, що відбувається за закритими дверима і має там залишатись…

Так, і коли ця тема піднімається, то вона викликає з одного боку розуміння, а з іншого – обурення. Тому що з одного боку – так, дійсно, є проблема, і коли ми починаємо про неї голосно говорити, то жінки кажуть «Так, у мене так було», а з іншого боку комусь може здаватися, що ми замахуємося на «святая святих» – те, про що не можна говорити, не прийнято говорити, про що жінки говорять за закритими дверима, тихенько, щоби випадково про це не почув хтось інший чи чоловіки не почули. Бо попри те, що починається якась відкритість – залишається таємничість, скованість. А чим більше закритою є ця тема, тим більше вона обростає міфами і легендами.

А що конкретно вдалось зробити? Розкажіть, які зміни вдалось впровадити в пологовому на Рапопорта вже?

Так, вдалось встановити в кожній палаті кнопку виклику медичного персоналу. Жінці не потрібно виходити у коридор і кричати «Підійдіть до мене хтось». Вона натискає кнопку і персонал відразу знає, що потрібно підійти. Вони вже працюють у всіх палатах і обіцяли, що їх поставлять у душових, а також у тих кімнатах, де дітки лежать окремо від мам, з якихось причин, щоби можна було теж окремо викликати когось при потребі і без зайвих зусиль. Тому що жінка, яка вперше стає матір’ю, вона налякана – для неї це переломний етап. І ця кнопка – це можливість їй допомогти, коли їй страшно, бо відбувається щось, чого вона раніше можливо не зустрічала і з цим не стикалась, або дійсно можливо щось сталося. Бо бувають критичні моменти, коли допомога потрібна вже і негайно і це можливість її покликати. Персонал, до речі, доволі схвально віднісся до тієї кнопки, бо для них це теж спрощує роботу.

Ці зміни точкові, але вони покращують загальну картину і наближають нас до кінцевої мети.

Крім того, ми працюємо над тим, щоби пологові забезпечили нормальними матрасами для жінок після пологів. Це першочергово. Також потрібні ліжечка нові для діток. Мені було сумно, коли я зрозуміла, що за 7 з половиною років, відколи я народжувала старшого сина і мені стало цікаво – я зайшла в ту палату і зрозуміла, що вона зовсім не змінилась. Змінився тільки колір штори і поставили нові вікна.

Ми розуміємо, що в цій сфері скажене недофінансування і ми будемо максимально працювати над тим, щоби хоч щось зробити для того, щоби туди вкладали більше грошей. Є серйозна потреба в ремонті, але його теж не зовсім реально зробити навіть при наявності фінансування, поки у Львові працюють лише три пологові. Вони переповнені і періодично по черзі закриваються на мийки. Можливо якщо відкриється Батальна (народна назва Перинатального Центру на вул. Джорджа Вашингтона,  який закрили на капітальний ремонт ще в 2013 році, але через брак фінансування не відкрили досі, – прим. ред.), то можливо вдасться закрити якийсь пологовий хоча б на 2-3 місяці і вдасться зробити ремонт суттєвий.

Ми також звертались на обласну комісію охорони здоров’я, але нам чітко відповів головний лікар обласної лікарні, що поки не відкритий Перинатальний, то і мови не може бути про ремонт у діючих, бо це буде просто колапс. Вони і так часто бувають переповнені – не нормально, коли жінка лежить на коридорі.

Тому ми поки можемо впливати тільки на точкові зміни, бо в інших питаннях руки поки зв’язані.

А от з твердим, м’яким інвентарем, матрасами – це ж можна зробити.

Як от і тема з гарячою водою – здавалося би, що це дріб’язок, але на вулиці 21 століття і це смішно, що у пологовому будинку, в час коли жінка потребує помитися в будь-який час доби, немає можливості задовольнити такі базові потреби. Це смішно, але і сумно та страшно водночас. Як виявилось, вирішити це питання просто. Ми сподіваємось, що для лікарів через це не буде негативних наслідків. Бо власне начальник управління охорони здоров’я Львівської міськради говорив про те, що є недофінансування і на це гроші потрібно перекидати з інших джерел.

Також було багато скарг на саму якість надання послуг. Ця проблема теж системна, важлива і я не знаю чи її вдасться хоча б частково вирішити на рівні Львова, точково.

В Україні функціонують чудові протоколи ведення пологів, а проблема в тому, що їх далеко не всі дотримуються. А якби дотримувались – скарг було б набагато менше, зокрема з питань теплового ланцюжка чи стимулювання. Насправді, ми не просимо багато – ми просимо того, що і так вже законодавчо закріплено. Перешкодами часто є те, що лікарі звикли робити так, а не інакше, бо так було ще коли вони були студентами, а деколи лікарі роблять так, як їм зручніше. Але що зручніше для жінки? От у Львові я навіть не знаю випадків, коли жінки народжували вертикально, тоді як в Києві, Дніпрі чи Луцьку – це доволі розповсюджена практика. В Луцькому перинатальному навіть є спеціальні крісла, в яких можна народжувати вертикально.

А Вам не здається, що такий стан речей є наслідком того, що суспільство не готове говорити про це вголос?

Однозначно, це звичайний природний процес про який треба говорити. Багато жінок про це чули, знають, але тримають інформацію в собі, а не несуть її в маси. Дещо суспільство дійсно не готове сприйняти, бо так народжувала моя бабця, так народжувала моя мама і що ви мені розказуєте – я теж буду народжувати саме так та й лікар знає краще. Насправді, жінка знає краще! Бо жінка відчуває і керує своїм тілом. Якщо вона володіє тілом і знає, що потрібно, то вона собі не зашкодить.

Зараз також багато говорять про акушерське насильство – загальносвітовий. Як виявилось, проблеми є не тільки у нас. Вони є в цілому світі і навіть в таких передових цьому плані країнах, як Нідерланди, де певно найбільший у світі відсоток природних пологів.

Але, якщо про це говорити і дискутувати, то ми можемо вийти на якийсь прийнятний результат і можливо налагодиться і співпраця з лікарями. Ми б не хотіли, щоби склалося враження, що ми розказуємо лікарям як правильно працювати, тому що так, коли є патологія, то лікар є беззаперечно першою особою в цьому процесі і може вивести з цієї ситуації і зробити добре і жінці, і дитині, але насправді є великий відсоток нормальних пологів, які чомусь переводять в площину патологічних. Пологи – це не патологія! Пологи – це нормальний фізіологічний процес. Тіло жінки створене для народження дитини, відповідно його не треба лікувати – йому треба допомогти. Треба підказати  і налаштувати жінку на те, що від цього не помирають і все буде добре. Жінка, яка переконана, що все буде добре, спокійна, налаштована на позитивний результат і вона любить дитинку відразу. При кожних пологах жінка заново народжується як матір і якщо цей переломний момент буде менш болісним – це запорука здорової сім’ї.

У Вас є орієнтир стосовно того, яким би мав бути цей пологовий будинок?

По-перше ми хочемо, щоби всі львівські пологові були однаково хорошими, функціональними, з кваліфікованими лікарями, з приємним персоналом. В Нідерландах, про які я згадувала, дуже гарно побудована медична система. Також хороша система в Канаді, але там система орієнтована на нормальну охорону здоров’я. Чудові пологові будинки є в Швейцарії.

Ми усвідомлюємо, що дуже не скоро зможемо вийти на той рівень – це взагалі утопія для українських реалій. Але навіть в Україні є чудові зразки співпраці пологових будинків і приватного бізнесу, як от у Дніпрі, де спільно з місцевим бізнесом організували чудові пологові зали напівприватного типу в сімейних центрах. Це кімнати домашнього типу, де жінка може народжувати, а потім перебувати з дитиною.

Стосовно матеріально-технічного стану, то той же пологовий на Мечникова виглядає добре. Звичайно, дещо потрібно дооблаштувати, але загалом стан непоганий. Неможна говорити, що чогось немає, якщо воно є.

Як би там не було, але така тотальна неувага до охорони здоров’я в країні і місті, зокрема, вона усугубляє проблеми і замовчує їх. Можливо, якщо про це говорити більше, то їх вдасться швидше вирішити.

Крім того, звичайно треба вирішити питання оплати праці лікарів, бо вирішення матеріального питання і адекватна оплата праці для лікарів могла би стати додатковою рушійною силою, щоби самому змінюватися, самому вчитися і працювати згідно з вимогами, згідно з кодексом медичної етики.

В різних пологових будинках по Україні це питання вирішує кожен як хоче.  Це теж питання, яке ми хочемо задати Міністерству – що ми можемо зробити, щоби це було законно? Бо як ми розуміємо, то у всіх областях, чи навіть окремо у кожному пологовому будинку з цих ситуацій кожен викручується як хоче і як може – щось законно, щось напівзаконно, а щось взагалі незаконно. Хтось укладає контракти, хтось відкриває приватні пологові зали, хтось запроваджує систему благодійних внесків для того, щоби підняти зарплату лікаря на більш-менш пристойний рівень, аби лікар тримався своєї роботи і не шукав собі роботу десь за кордоном чи просто міняв сферу діяльності.

Це питання дуже важке і, як би там не було, одне з базових, бо якби зникло питання достатньої оплати праці лікаря, то зникло би і питання «віддяки», про яке говорять жінки. Хоча, варто зауважити, що деякі речі  самі жінки провокують і заохочують, тому не можна говорити про те, що лікарі вимагають, бо часто жінки без жодних натяків просто самі дають ці гроші. Це стосується не тільки лікарів, але і медичного персоналу. Я двічі народжувала і у мене ніхто нічого не вимагав. З іншого боку, знаю інші випадки, коли і таке було. Але рівняти всіх під одну лінійку не можна. Навряд чи самим лікарям це приємно, тому що такі вимагання і принижують і його гідність, як людини. Коли він не має достатньої оплати праці і змушений так вчиняти.

Те саме стосується і навчання – за такого рівня оплати праці лікар не може оплатити собі дороговартісні семінари, навчання, курси підвищення кваліфікації для того, щоби навчитися чогось у провідних спеціалістів, бо насправді вартість таких заходів дуже висока. Чи може рядовий лікар це собі дозволити? Ну напевно ні. Це питання радше до управління і міністерства – що семінари для лікарів мають проводитись не для галочки, а для того, щоби вони чогось навчилися, щоби потім використовували і застосовували ці новітні практики.

Ще кілька слів про те, чим ще займається Ваша організація – це, як я розумію, питання доступності і зручності міста для сімей з дітьми.

Так ми працюємо на адаптацію міста до потреб сімей з дітьми. Для того, щоби Львів став дружнім до сімей з дітьми. Процес дружності починається навіть не з того моменту, коли сім’я вирішує завести дитину. Воно починається з дитинства майбутніх батьків – з усвідомлення, що тут добре, безпечно і з нами нічого не трапиться. Щодо найбільших наших проектів, то той, який нас згуртував – це карта закладів дружніх до дітей. Це заклади, куди ти можеш прийти з дитиною, де ти можеш випити кави і ніхто на тебе скоса буде дивитися, чого ти привела дитину. Щоби її можна було десь посадити на кріселко, щоби для неї було теж харчування відповідне.

Потім також з’явились проекти стосовно дитячих майданчиків, бо ті, які є – не зовсім такі, як би хотілося. Буквально минулого літа ми запустили онлайн-карту дитячих майданчиків міста. Вона працює і багато в чому підтвердила свою ефективність. Вона стала хорошим способом комунікації між громадянами, жителями і владою міста. Ми тут виступаємо посередниками  – збираємо скарги, відразу комунікуємо з органами влади і вкладаємо всі зусилля, щоби ці проблеми вирішити. Працюємо також над тим, щоби було розуміння того, що майданчики у Львові потребують змін – якісних та змін до підходу їх встановлення. Вони  не мають бути однаковими – вони мають бути унікальними та стимулювати інтерес дитини до пізнання. Бо зараз у Львові є більше шестисот майданчиків,  але вони майже всі ідентичні і в якийсь момент дитині вони стають нецікавими. Вони би мали бути цікавішими, оригінальнішими, тим більше, що є зразки на які варто орієнтуватись. Звичайно, що ми не говоримо про зразки, які є, наприклад, у США, де один майданчик може коштувати мільйон доларів. Але на якісь зміни у підході ми можемо розраховувати і місцева влада обіцяла, що цього року вже буде більш індивідуальний підхід до встановлення майданчиків.

Це власне і був сервіс, який ми пропонували – мешканці могли поскаржитись на точкові проблеми: брудно, неприбрано, сміття лежить, поламана гойдалка. Мешканці скаржились, а ми відразу передавали це у відповідні адміністрації.

Ми займались також моніторингом цих проблем. Коли мешканці скаржились, ми зустрічались з управлінням сім’ї, молоді та спорту і раз в місяць виходили по зазначених адресах, оцінюючи чи дійсно проблема така, як її описали і якщо її не усунули, то робили все можливе, щоби її виправити.

Не всі проблеми можна просто усунути, бо тут теж тотальне недофінансування – як і в будь-якій сфері, з якою ми стикаємось. Наприклад, якщо мешканці просять поставити нову гойдалку, але якщо на неї немає коштів, то її, зрозуміло, і не поставлять. Але такі питання, як відремонтувати ланцюг, потрібно забрати небезпечну дошку, впало дерево, десь стирчить металевий кілок – це ті питання, які реально вирішити і ми вийшли на такий рівень спілкування з адміністраціями, що ми просто телефонуємо туди, нам відзвонюють і ми вже комунікуємо з людьми, які нам поскаржились. За час існування цієї карти ми вже опрацювали близько 100 скарг – щось вирішили, щось підказали як вирішити. Ці об’єкти у всіх районах міста.

Зараз працюємо над наступним проектом, який, зокрема стосуватиметься і пологових – він охоплюватиме період від зачаття до піврічного віку дитини і стосуватиметься всіх сфер, з якими стикаються батьки.

Також недавно запустили карту безкоштовних дитячих клубів міста. Цей проект теж ще доопрацьовується, але туди теж можна зайти і подивитися, куди дитина може піти. Всі ці клуби безкоштовні і організовані містом, але про них не знають. Вони хороші, нічим не гірші від приватних закладів. А все почалося  з того, що ми цікавились куди піти, не витрачаючи особливих фінансових ресурсів. Бо сім’ї у Львові є різні і хтось може забезпечити дитині якісне дозвілля за великі гроші, а хтось не може. Але є хороші речі, варті уваги і доступні для всіх.

Також, ми підтримуємо розвиток мам і повернення їх в суспільство після народження дитини, бо для багатьох це складно. Ми показуємо успішні приклади, коли мама залишається собою при тому виховує дитина. Вона залишається собою і дитина не змінює її життя на гірше.

Ідей маємо дуже багато і нам приємно, що долучаються нові люди, які хочуть щось змінювати. Певно на всі ідеї, які є рук не вистачає, адже ми повністю всі працюємо на волонтерських засадах і в нас немає комерційних інтересів.

От недавно ми подавали проект на громадський бюджет – майданчик у сквері св. Юра і він набрав достатню кількість голосів, тому сподіваємось вже найближчим часом почати втілювати цей проект і той майданчик вже буде новим і цікавим.

От так і працюємо – долучаємо нових людей, шукаємо їх серед знайомих і друзів, бо тема цікава майже для всіх, адже в багатьох є діти, а якщо не діти – то племінники і тому, люди долучаються.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.