Інтерв’ю з львіською соціальною ініціативою «Працююча молодь»

Питання працевлаштування чи не найболючіше питання в українському суспільстві, зокрема і у Львові.

2
29 Червня 2016 13:15Головне,Львів,Політика,Статті,Україна

Питання працевлаштування ж молоді стоїть особливо гостро. Журналісти інформаційного порталу Прометей поспілкувались із Анною Оксютович, представницею львівської ініціативи «Працююча молодь», які досліджують дану тему.

Прометей: Коли і як ви утворились?
Анна: Ми створились одразу після Майдану. Лютий-березень 2014 року. Засновниці організації були знайомі і до того, часто спілкувались на різні теми. Ми брали участь в протестах на Майдані в Києві власне з соціальними вимогами. У нас були такі плакати – офіційна зарплата, оплачувальні лікарняні, відпускні, подвійна оплата додатковх годин праці. І там підходили до нас люди, в основному підприємці, які казали, щоб ми забрали свої плакати. Загалом наші плакати були дуже популярні, бо в нас були конкретні вимоги. І, вочевидь, це було тим, що привело українців на Майдан – бажання змін і кращого життя.

П.: І яку ціль ви собі ставили тоді?
Анна: Викликом для Майдану було сформувати конкретні вимоги. І питання праці та наші вимоги могли об’єднати Схід і Захід, на відміну від питання мови і т.д. На жаль, комунікація щодо такого питання є дуже складною і донесення його до мас потребує багато часу, а двох місяців протесту було замало.
На заході Україні ми маємо несприйняття піднімання соціальних тем, бо люди одразу асоціюють це з радянськими часами. В той час як на сході і в центрі ситуація дещо простіша, бо там досі є великі підприємства, там є профспілки.

П.: Після столиці ви повернулись у Львів?
Анна: Так. Коли ми повернулись у Львів після Майдану, захоплені цією всією енергетикою протесту, ми відчули свою розсіяність. Вочевидь, для нашого кола спілкування тема праці не була новою, тому ми вирішили що треба щось робити на локальному рівні. Щось конкретне, бо київський Майдан – це емоції.
Кожного тижня ми організовували зустрічі, де розбирали законодавство та думали, що ми можемо зробити, ділились своїм власним досвідом. Такі зустрічі тривали до року часу і було очевидно, що загальна ситуація нас не влаштовує, з цим треба щось робити. І що найгірше: для більшості весь цей насправді плачевний стан є нормою. І сприйняття людей таке, що якщо ти говориш у громадському просторі про очевидні проблеми і своє невдоволення, то тебе сприймають як невдаху.

П.: Із якими проблемами стикається молода людина на роботі?
Анна: Список проблем, з якими стикаються працівники є дуже великим. Почати можна із самого працевлаштування. Велика кількість контрактів, за якими працюють молоді люди є тимчасовими. Тобто, є праця на трудову книгу, де не має конкретного визначеного терміну роботи, а тимчасовий підписується між роботодавцем та працівником кожного місяця. В цей список входить і неофіційна робота. І от як раз більшість молоді працює за тимчасовими договорами або взагалі неофіційно.

П.: Чому так?
Анна: Іхній вибір зумовлений тим, що у молоді зараз дуже низький рівень довіри до влади, ніхто не замислюється про пенсію. При цьому так вони можуть отримувати більшу зарплатню, адже вони не оплачують зборів до пенсійного фонду і т.д. Однак, так вони втрачають будь – які гарантії відпуску чи лікарняних. Молодь працює хворою, бо вони не можуть дозвлити собі не працювати. Ще один ризик – зарплата в конвертах. Вона може бути більшою, ніж офіційна, але крім відсутності гарантій, плата може затримуватись, бути нестабільною, та і загалом залежати від настрою роботодавця.

П.: Специфічні нюанси із нарахуванням зарплат є і на офіійних роботах?
Анна: Безперечно. Є різні методики нарахування заробітньої плати. І переважно працівникам вони незрозумілі. От до прикладу «Фуджікура». У них заробітня плата одна, потім ідуть преміальні, потім за виконання плану і т. д. От працівницям, з якими ми говорили, незрозуміло, як саме ця плата нараховується. Що із загальної суми є преміальними, що є офіційною ставкою, а що надбавкою за виконання плану. В кол-центрах також специфічна схема. Там нараховується плата за кількість годин та проданих рингтонів. В торгових центрах оплата залежить від відсотку продажів. Чи то продуктів, чи то інших товарів: наприклад взуття.

П.: А як щодо робочих годин?
Анна: Молода людина в таких умовах перепрацьовує. Згідно законодавства, нормою є 160 годин на місяць. Все, що вище норми, – подвійно оплачується. В таких же випадках ми маємо графік по 10,5 годин на день, 5 днів на тиждень, без фіксованого обіду. Якщо порахувати годиини за цим реальним графіком, то в місяць виходить 220-240 годин! А оплата – 3 тисячі з копійками. Не треба нагадувати, які ціни на комунальні послуги та продукти. Ще одне важливе питання, як повинна почувати себе людина, яка стільки голин працює? Який це має вплив на її здоровя? Зрештою, як щодо відпочинку чи власного розвитку? Чи може ця людина дозволити собі якісне харчування?

П.: Касир, оператор кол-центру, працівниця на заводі… ви говорите тільки про жінок?
Анна: Слід звернути увагу, що на таких роботах переважно жінки. І переважно у них нижча заробітня плата.

П.: Якщо взяти до прикладу сферу ІТ, то не все так погано, як ви описуєте.
Анна: Можна говорити і про сферу ІТ, де хороша заробітня плата, але який відсоток ринку праці займає ця сфера? 1, 2, 3%?

П.: А як справи із обідніми перервами?
Анна: Там, де вони все ж є, то виділений час до сліз смішний – 30 хвилин. Є кол – центри, наприклад, Київстару чи МТС, де фіксований час на обід становить 8 хвилин. Бо обід не оплачується. Хтось каже, що він вже звик до таких умов. І дійсно, у більш молодому віці наслідки такого життя і роботи не є відчутними. Але пізніше, відчуваються проблеми із хребтом, зором, системою травлення і т. д.

П.: Проблеми із відпустками та лікарняними, декретами на офіційних роботах теж є?
Анна: Коли ми говоримо про лікарняні чи відпустки, то їх нема переважно. Я спілкувалась із людьми, в яких більш як 5 років не було відпустки. Це, звичайно, говоримо про приватні підприємтсва. Лікарняні ж не оплачуються. Здебільшого, ми спілкувались з людьми, які не мають дітей, тому ситуація з декретами нам поки не відома. Очевидно, що проблеми з цим є.

П.: Що ще повинна пережити українська працююча молодь?
Анна: Несприйнятні умови праці також є важливою проблемою. До прикладу, на підприємстві «Ярич» минулого року в цеху було до 40-ка градусів температури повітря, а форма синтетична. Робочий день становив 12 годин. Так само є виробництва, де люди працюють у шапках та верхньому одязі або ж обгортуються картонними коробками, коли холодно. До того ж погане світло, брак захисного одягу, малий простір із великою кількістю працюючих та відсутніх душових кабін. Окремо слід поговорити про психологічний тиск на роботі. Молоді люди перебувають у стані стресу в новому колективі, або ж навіть у пригніченому стані.

П.: Маєте на увазі депресію?
Анна: Саме так. Вони страждають на депресію. Робота є одним з факторів, яка зумовлює всі ці стани. Наприклад, одна дівчина після закінчення університету, пропрацювавши певний час на кількох роботах, стверджувала, що вона відчуває себе так, ніби абсолютно нічого не варта і що вона ніхто. Це означає, що на цих роботах її особистість та власні якості пригнічувались та створювався тиск на самооцінку.
Наше суспільство має дуже низький рівень толерантності до тих, хто трішки відрізняється. Тобто молоду людину за те, що вона слухає іншу музику чи одягається інакше, колектив може зацькувати. Це ж стосується так званих «новеньких».
Кожен 4-й українець хворіє на депресію. У нашому консервативному регіоні про це не прийнято говорити і лікувати.

П.: Виходить, що молода людина щоденно піддається фізичному і психологічному навантаженню, а часу для відновлення сил у неї не має.
Анна: Дійсно, великою проблемою є час, який ми проводимо на роботі. Фактично, наше життя є нашою роботою. Ми не розвиваємось, не маємо особистого життя, що вже говорити про участь в громадському. В такому темпі розвивається хронічна втома. Один бармен, який працював по 12-14 годин щодня, через пів року зрозумів що це таке. Фізично він почував себе добре, але при тому нервова система у нього була дуже хитка.
В такій ситуації протягом кількох років відбувається розрив із соціумом. Поки ми вчимось, ми контактуємо із великою кількістю людей – друзі, рідні, одногрупники, викладачі і т. д. Ми ходимо у різні місця. Коли ми починаємо працювати, відбувається зміна ритму життя, різко зменшується час контакту із навколишніми людьми. Ми вибуваємо із соціального життя.
Згідно дослідження, яке було зроблене минулого року для Міністерства соціальної політики, всього 2% людей до 35 років є членами якихось громадських організацій, 6% є симпатиками різних організацій і періодично беруть участь у якихось подіях. Питання – де більше 90% молоді України? Це страшна цифра. Тобто, у 90% молоді є особисте життя та робота, і у половини з них життя дорівнює роботі. Я надіюсь, що у половини. І суспільство страждає від того, бо робота є одним із факторів байдужості молоді.

П.: Загалом, проблема у ментальності?
Анна: Десь так, швидше проблема у браку усвідомлення. У нас про ці проблеми не говорять, українцям соромно. А от у Франції про це говорять. Погляньте тільки які, там протести проти нового трудового законодавства. Є велика дискусія, є усвідомлення проблеми у молоді. У нас цього нема.

П.: І які ваші дії на усунення цих проблем?
Анна: Щоб законодавчо впливати на дійсний стан речей, нам треба мати критичну масу. А для цього потрібне усвідомлення та просвітлення. Чим ми і займаємось. Ми дивимось фільми, читаємо літературу, взнаємо, як у інших країнах. І в Україні є помилкове враження, що там все добре. У планах розробка проекту про спілкування: у суспільстві, між колегами і т. д.

П.: Ви робили виставку у Львові, якщо не помиляюсь.
Анна: З лютого по травень ми робили виставку «Робота, життя та інші дрібниці у Львові». Ми показували, шо та ситуація, яка є, – ненормальна, і ми з нею не погоджуємось. Чесно, ми не знаємо, як її змінити. Люди на виставку реагували по різному. Хтось казав, що надто депресивна виставка, хтось казав, що йому сумно, а хтось бачив себе у наших історіях. 13 різних історій, які не надихають, а показують реалії. У Львові дуже багато виставок, але жодна з них не є соціальною. Наша виставка розказує про молодих і працьовитих людей… які змінювали не одну роботу і результат вийшов неприємиим.

1

П.: Після виставки у героїв з історій щось помінялось?
Анна: Багато хто нарешті знайшов себе. Багато зрозуміли свої проблеми, дізнались про свої права і перестали боятись говорити про це!

П.: У вашій просвітницькій діяльності вам хтось помагає? Із кимось співпрацюєте?
Анна: Я працюю в організації «Працююча християнська молодь», засновником якої був бельгійський священик. Ця організація займалась правами робочих. Можна сказати, що наша ініціатива співпрацює з даною організацією.

П.: Як з вами звязатись і де вас знайти, якщо читачам захочеться безпосередньо поспілкуватись?
Анна: Нехай знайдуть нас у соціальній мережі Фейсбук – Ініціатива «Працююча молодь».

Спілкувалася Катя Бенюк,

спеціально для Прометея.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.