Галицький та русинський діалекти відтепер у «Вконтакті»: інтерв’ю з перекладачами

Наша Україна рясно всіяна різними мовами та діалектами, але, мабуть, найбільше з них випадають діалекти Полісся, Закарпаття й Галичини. Таким чином, до Дня Незалежності України, адміністрація соціальної мережі ВКонтакті вирішила потішити українців двома новими мовними версіями – русинською (закарпатською) та галицькою.

Галицький та русинський діалекти відтепер у «Вконтакті»: інтерв'ю з перекладачами
25 Серпня 2016 22:09Cуспільство,Головне,Культура,Статті

Команда інформаційного агентства Прометей поспішила взяти інтерв’ю в головних координаторів обох проектів – Максима Равлюка, координатора галицької версії, та Рене Ґранджа, координатора русинської версії, й поділитися ними з Вами.

Скажіть, будь ласка, коли саме появилася ідея перекладу ВКонтакті на діалекти Галичини?

Максим Равлюк: Ідея появилася давно, але стала реальністю відносно недавно, щойно адміністрація ВКонтакті розмістила оголошення про те, що радо відгукнеться на будь-яку пропозицію перекладу ВКонтакті на іншу мову чи діалект. Ми вирішили довго не зволікати і прийнятися до роботи, старт відбувся у травні.

А чим «галицька мова» відрізняється від літературної української, що Ви вирішили робити окремий переклад?

М. Р.: Ще змалку, коли ми, малими дітьми, приїжджали до бабусі з дідусем на село – то дивувалися і вслухалися в своєрідну «сільську мову», що так відрізнялася від типової міської та тої, що ми звикли чути по телевізору. Очевидно, що Галичина багата на діалекти, адже тут Вам проживають і лемки, і долиняни-надсянці, і батюки, і дністряни, і бойки, і ополяни, і гуцули з покутянами, не кажучи вже про інші народи, відповідно, кожна з цих етнографічних груп говорить власними діалектами, що часто суттєво різняться. Ми ж, команда перекладачів, старалися якось узагальнити ті риси і витворити певні правила. Всіх рис тяжко перерахувати, адже вони проявляються в багатьох речах, починаючи від лексики і закінчуючи окремими звуками. Ну з головних, так це вживання в орудному відмінку закінчення –оў, –еў, замість літературного –ою, –ею (рукоў, тобоў, неў), творення майбутнього часу виду «бути» + дієслово в мин. часі (буду робиў, буду ходила), відокремленне вживання частки –ся, котра, до слова, частіше звучить як сї чи сє (я сї бою, она видала би сє за него), вживання твердого –т в 3-й особі (носит, просит, возят, косят) і перехід –я, –а у –є чи –ї (оголошенє, дівчєта, девїть, памнїть).

Якісь критерії для вступу в команду перекладачів були?

М. Р.: Так. Перше і головне – переклад творився на волонтерській основі. Нам за це ніхто не платив, а ми і в нікого не просили. Друге, це те, що перекладач обов’язково мав володіти будь-яким з галицьких говорів. Третє, готовність працювати командою. Всі рішення обговорювались і обговорюються в команді, де всі перекладачі рівні. У нас не було такого, щоби хтось силою змусив когось прийняти якусь позицію. Злагоджена робота команди – запорука успіху. У підсумку, в нас утворилася команда, котра складалася з теоретично підкованих людей, котрі читали багато наукових праць і мовних досліджень, а також носіїв говірок, котрі, як писав І. Франко, «мали нагоди вивчитися її (мови, – прим. авт.) змалку в селі від мужиків».

Які Ваші очікування від даного проекту?

М. Р.: За мету ми собі поставили популяризацію в Україні місцевих мов і культур. Особисто мені цікаво приїжджати в інші регіони України і знайомитися з тамтешніми традиціями, культурою, мовою. Наприклад, у всіх залишається багато емоцій після того, коли вони відвідають Гуцульщину, трембіти, кептарики, вівці, сири, цимбали і своєрідна говірка роблять поїздки туди незабутніми. Сьогодні ж, на жаль, та культура вмирає, оскільки старі вже відходять, а молоді не надто піклуються про свої культуру та мову, та й по правді, не мають звідки їх вивчати, оскільки наша держава мало того, що не дбає про їх (культури та мови – прим. авт.) розвиток, так ще й всяко його гальмує. Такий стан речей аж ніяк не влаштовує.

А які методи вирішення цієї проблеми бачите особисто Ви?

М. Р.: Поки я бачу його лиш у волонтерах. Загалом, це є багатогранна робота, котра проявляється і у наданні нового подиху народним пісням, і в організації різних етно-фестивалів (на котрих, до слова, місцеве населення може навіть непогано заробляти), і в укладанні нових словників та етнографічних досліджень. В умовах, коли наша держава до цього ставиться байдуже – все, повторюся, лише в руках молодих волонтерів.

Що Ви хочете побажати і чого чекаєте від молоді?

М. Р.: Хочу, аби молодь не боялася говорити діалектом, вживати «кумедні словечка» та, загалом, аби цікавилася місцевою культурою, як українською, так і культурою інших народів. Наприклад, хотілося би стати свідком того, як буде відроджуватися культура кримських татар, адже саме культура має робити з України Україну, а не чергову бідну країну без обличчя. Очевидно, є розуміння, що в нинішніх капіталістичних умовах, в Україні не є вигідно вкладати ресурси не те що в місцеві культури, не є вигідно вкладати навіть в властиво українську культуру, але, оскільки, є і чітке бачення того, що без руху знизу нічого не буде – єдиним виходом залишається пробувати робити бодай щось. Як мінімум, помогти змінити щось може навіть простий репост в знак солідарності з ідеєю.

Є вже якісь результати? Як сприйнялася ідея?

М. Р.: Безперечно, результати вже є. Багато людей пишуть, розпитують, пропонують свою поміч в перекладі. Але не бракує і таких, котрі негативно поставилися до перекладу, обзиваючи нас «сепаратистами», «розкольниками» і говорячи, ніби ми «відмиваємо гроші Путіна». Останні викликають в мене лиш співчуття та сміх.

Чим ви керувалися, коли створювали русинську версію Вконтакті?

Рене Ґрандж: Ми хочемо дати другий подих нашій русинській культурі, яка зараз сильно страждає через домінуючий стан інших культур: наддніпрянської, російської, словацької, польської, угорської тощо. Зараз уже не модно говорити «по-закарпатськи», адже це «по-селянськи». Набагато модніше стало говорити літературною українською чи взагалі російською.

Невже все так погано?

Р. Ґ.: Так, адже сучасні діти Закарпаття менше знайомі з культурою власного краю ніж з культурою Наддніпрянщини. Гопак витісняє чардаш, борщ – боґрач, шаровари – ґати, а мова – бисїду… Великий будитель українського народу Шевченко писав: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Тому хочеться, аби й наш люд не цурався свого, як колись українці не цурались своєї мови та своєї культури, яка, ще 25 років тому, теж вважалась сільською та немодною. Цікаво виходить, що сучасна русинська мова та культура повністю повторює історію української.

Вам щось відомо про закарпатський сепаратизм?

Р. Ґ.: Так, відомо, але ми не маємо нічого спільного з ним. Ми любимо Україну, як нашу Батьківщину, але хочемо залишатися в ній русинами. Нам чужі російський та угорський імперіалізми, бо ми є русини – патріоти України. Наше завдання – не дати іншим культурам асимілювати та знищити нашу самобутню русинську культуру, яка формувалась протягом багатьох століть, будучи відірваною від української як політично, так і фізично (горами). Можна порівняти нас з кашубами у Польщі, проте кашуби мають права, а ми, на жаль, ні. Переклад Вконтакті – це лише крапля в морі, але з чогось таки треба починати.

Спілкувався Михайло Кричевський,

спеціально для Прометея.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.