Економіка Рожави і майбутнє революції

Екіпаж Тачанки переклав текст авторства Сальвадора Зани, що вперше був опублікований у Kurdish Question 1 липня 2017 року.

Економіка Рожави і майбутнє революції
14 Липня 2017 17:21Головне,Світ,Статті

Завжди було багато дискусій щодо економіки Рожави – Сирійського Курдистану. Соціальні революціонери по всьому світу визнають, що Рожава – це щось на кшталт комунальної, конфедеративної соціальної утопії, яка не має аналогів у сучасному світі. Тому питання як можна організувати економіку у такому містичному місці є дуже важливим і воно вже стало причиною багатьох суперечок як у Рожаві, так і за її межами.

По-перше, трохи термінології. Рожава означає «захід» на курдською мовою і є скороченням для Західного Курдистану, що означає території курдів у межах Сирії. Питання про те, які саме землі належать або не належать до Рожави, обговорюються як серед різних курдських політичних угруповань, так і серед курдів та іншіх народів, що населяють цей регіон. Ця стаття стосується тих регіонів, які в будь-який час входили до складу самоврядування Xweseriya Demokratîk (Демократична автономія), а пізніше у Північно-Сирійську Федерацію, яка зараз є політичним фундаментом соціальної революції в Рожаві та північній Сирії.

Коротка економічна історія

Ця територія є частиною Родючого Півмісяця, в основному розташована між річками Євфрат і Тигр та горами Таурос на півночі. Цей великий регіон Месопотамії, швидше за все, був місцем аграрної революції в неолітичний період, і сільське господарство є найважливішим сектором економіки на півночі Сирії по сьогоднішній день. Феодальна соціально-економічна тканина суспільства, що складалася з сільських та частково кочових племен, не змінювалася, поки не відбулася європейська колонізація в 1920-х роках, хоча важливим фактором був приплив ассірійців, халдеїв, вірмен та інших християнських меншин, які пережили геноцид в Туреччині та оселилися на рівнині північної Сирії і заснували деякі з перших міст, такі як Камишли, які сьогодні є одним з економічних центрів регіону. Багато з них самі прийшли з інших міст та мали міські професії, вони працювали торговцями або ремісниками. Французькі колонізатори брали активну участь у формуванні та розширенні міст, таких як Камишли або Хасака, а будівництво Берліно-Багдадської залізниці заклало на своєму маршруті ще багато нових поселень, найпомітнішим з яких є Кобані. Незабаром залізниця стала демаркаційною лінією кордону, що відділяла нові держави Туреччини та Сирії. Після свого створення, вона розбила багато поселень на дві частини, найбільшим з яких був Камишли, також розділа сім’ї, спільноти та народи, які жили по обидва боки від залізниці. Ця примусова відокремленість мала величезний вплив на розвиток регіону та була не менш суворою, ніж між Північною та Південною Кореєю, Східною та Західною Німеччиною та незліченними менш відомими регіонами, що потрапили у таку ситуацію в наслідок імперського колоніалізму.

Наступні великі зміни прийшлись на 60-ті і 70-ті роки, коли до влади прийшов режим Баас. Баасисти охоче почали створювати центристську планову економіку, в якій вони нарікли північно-східну Сирію хлібним кошиком нації. Комунальний, традиційний спосіб сільськогосподарського виробництва був заміщений масштабним індустріальним вирощуванням монокультур пшениці в руках державних компаній, які великою мірою спиралися на хімічні добрива та пестициди. Меншою мірою також було введене вирощування бавовни. На заході, в більш гірській сільській місцевості на північ від Алеппо, сільськогосподарське виробництво залишалося більш різноманітним, з вирощуванням різних типів фруктів і овочів, а також менш індустріальним. У всіх курдських районах були великі сади оливкових та фісташкових дерев, але багато з них були вирубані спочатку державою, а пізніше місцевими жителями заради дров. Розведення овець та козлів продовжує існувати досі, хоча більшість з кочових пастухів змушені були врешті решт осісти.

Крім сільського господарства, новим великим бізнесом, особливо на самому піВнічному сході країни, стала експлуатація нафти, а пізніше і природного газу. Проте держава не робила ставку на цей регіон, в основному через віддаленість від центральної частини країни та бунтівне минуле курдів. Усі переробні потужності виробництва регіону, такі як млини та нафтопереробні заводи, були побудовані далеко, у Хомсі, Хамі і Алеппо. Видобута нафта та вирощена пшениця вивозилися в центр, де потім дизель та борошно знов продавалися людям, які виготовляли сировину. Рожава розділила долю багатьох регіонів та країн, чия економіка спирається на виробництво сировини, оскільки вона залишилася цілком залежною від суб’єктів, які обробляли її продукцію, а також забезпечували її всіма іншими товарами. Крім того не існувало ніякої автономії, яка б заохочувала запроваджувати власні економічні ініціативи. Навпаки, держава намагалася постійно утримувати регіон якомога більш залежним, відмовляючись від надання громадянства курдам та іншим меншинам, переслідуючи членів політичних організацій та профспілок, які не входили до складу партії Баас, вирубуючи дерева для запобігання економічній самодостатності, і роблячи практично неможливим побудову будинків вище одного поверху або навіть посадку дерева без явного дозволу влади і партійного членства.

Велике місто Алеппо стало першим крупним індустріальним центром Сирії і залишилося найважливішим торговим та економічним центром країни навіть під час війни. Багато людей з Рожави і північної Сирії, в основному збіднілі фермери та пастухи, перебралися до міських центрів, з яких найбільшим і найближчим був Алеппо. Курди та інші меншини зазвичай засновували магазинчики в окремих кварталах, таких як Şêx Meqsûd і Eşrefiye в Алеппо або Zorava і Kurdan в Дамаску. Також в більші міста повинні були їхати люди, які хотіли здобути вищу освіту. Найближчі північні університети існували в Алеппо, Рацці та Хасаці.

У 90-ті роки і далі Від 90-их років й надалі режим Баас здійснив деякі неоліберальні реформи, залишивши при цьому ядро авторитарної централістичної держави незайманим. Хоча іноземні компанії частково замінили державні підприємства, загальний режим виробництва залишився незмінним.

На початку повстання у березні 2011 року головними продуктами Рожави були пшениця, бавовна, сира нафта та природний газ, в меншій мірі такі сільськогосподарські продукти, як м’ясо, оливки, фісташки, яйця та різні молочні продукти.

Економічна філософія революції

Оджалана дуже багато цитують, проте я зроблю це ще раз. Він порівнює суспільство з полем. Якщо ви будете вирощувати монокультуру, вам знадобляться добрива, пестициди, паркан, промислові пристрої тощо, або врожай помре. У суспільстві цим займається держава. Монокультурне або національне суспільство не може існувати без держави, оскільки воно слабке, як сільськогосподарські культури на промислових плантаціях. Якщо ж ви вирощуєте різні культури разом, однак, враховуєте принципи пермакультури та агролісомеліорації, поле стає екосистемою, яка регулює себе і не потребує втручання, так само як здорове, різноманітне суспільство не потребує авторитарних установ.

Сьогодні люди намагаються регулювати та «одомашнювати» екосистеми різними способами, так само, як вони намагаються виправляти соціальні проблеми за допомогою розумної політики, складного законодавства, війни чи інших зовнішніх методів, які не беруть до уваги суспільства, його походження, динаміку та складність, а також зводять мільярди людей до пасивних суб’єктів у схемах роз’єднаного класу «менеджерів». В обох випадках це той самий процес розщеплення світу на пасивну, неживу масу, яка підкоряється (природа, жінки, людство, «люди”) та активного домінатора (чоловіки, бог, уряд). Емансипаційна теорія відкидає цю позитивістську, патріархальну та матеріалістичну ідеологію. Але, щоб порушити владу зовнішнього регулятора, ця група, безумовно, повинна активно діяти, самоорганізуватися і формувати свою власну екосистему, щоб конструкти влади були зайвими.

Тому економічна автономія має вирішальне значення для досягнення будь-якої суттєвої зміни статусу-кво. Повинна бути розроблена та засвоєна морально-етична концепція солідарності, перш ніж будь-яка група зможе задовольнити свої матеріальні потреби дійсно рівноправним шляхом.

Економіка Рожави з 2012 року

Коли в Рожаві сили режиму залишали місто за містом, починаючи з 19го липня 2012 року державні компанії експропріювали, і брали під контроль сільськогосподарські угіддя. Нова адміністрація була побудована навколо новостворених комун, які переважно складались з сіл та навколишніх хуторів. Комуни розподіляли серед своїх сімей відповідно до потреби та здатності керувати ними, деякі землі залишалися в руках вищих рад, щоб лягти в основу перших кооперативів.

Перша зима революції була дуже важка. Через відсутність млинів хліб став настільки дефіцитним, що деякі райони Рожави постраждали від голоду. Багато дерев, які ще лишилися, були вирубані на дрова. Через нездатність імпортування багатьох необхідних товарів і машин з метою забезпечення базової самодостатності, дивовижно швидко відбувся економічний розвиток. Це включило будівництво тимчасових млинів та нафтопереробних заводів, величезний бум у сфері малого бізнесу та торгівлі, та загальний будівельний бум, тобто ті речі, які були неможливі під час державного регулювання.

Тепер, коли фермери могли вільно керувати використанням своїх земель, вони почали вирощувати овочі та прянощі, головним чином для особистого користування, але в багатьох місцях знання традиційного сільського господарства погіршилося під час правління Баас. Майже всю землю продовжили використовувати для вирощування пшениці, яка була необхідною як в Рожаві, так і в Сирії як основне джерело їжі. Внаслідок цього практика його виробництва також залишилася промисловою і залежною від імпортних пестицидів та добрив. Насіння пшениці продовжувала випускати державна компанія у Дерику.

Держава продовжила залучатись до нафтової промисловості, адже ради були не спроможні керувати ними самостійно. Вони спиралися на інженерів уряду та на підтримку інфраструктури галузі. Доходи розподілялися наполовину між державою та Демократичною автономією, крім того держава забезпечила Рожаву деякою кількістю чистого дизеля та бензину.

Треба пам’ятати, що державні інститути були присутні в Рожаві після революції, а деякі існують і сьогодні. З одного боку, неможливо водночас відразу взяти на себе управління всіма сферами суспільних інтересів. До того ж, автономія неминуче робила деякі поступки державі, щоб уникнути великомасштабного військового протистояння, оскільки сирійська арабська опозиція на той час не бажала визнати курдську автономію або співпрацювати з її представниками. Нарешті, скасування всіх державних інститутів не було бажаним з революційної точки зору. Коли в інтерв’ю для «Al Monitor» у 2006 році старшого дипломата KCK* Різа Алтун запитали про співпрацю Рожави з сирійським режимом, він відповів, що повне скасування держави зробить неминучим створення нової, окремої держави. Оскільки мета революції полягає саме в тому, щоб уникнути цього, необхідно терпіти присутність держави в деяких галузях, доки не існує демократичного способу їх організації.

Деякий час уряд залишався відповідальним за охорону здоров’я, воду, електроенергію та систему освіти, також продовжили працювати ще кілька цивільних інституцій, у тому числі муніципалітети в деяких містах, іноді паралельно з новими установами автономії, що трохи потіснили їх. Сьогодні початкова освіта та місцева охорона здоров’я організовані повністю автономно, як і велика частина середньої та університетської освіти, водо- та електричних мереж, а також багато лікарень.

Центральні ради Автономії ніколи не намагалися строго контролювати економічний розвиток. Там ніколи не було податків на бізнес або торгівлю, основні доходи автономії надходили від бізнесу, що був переданий радам. Було дуже мало експропріацій, крім тих, що стосувалися державної власності. Найбільш значними кроками економічної політики були обмеження цін на основні товари, такі як борошно та цукор, створення служб соціального забезпечення та проголошення прав працівників на самоорганізацію, поряд з багатьма іншими визвольними реформами, які фактично скасували правила держави.

Революціонери Рожави, Апочі (Apocî) – ніколи не мали монополію на соціальну чи політичну владу в межах Рожави. З початку революції значну владу там мала партія Баас, KDP**, різні племінні та релігійні лідери, а також деякі ісламістські угруповання. Особливо KDP, яка довгий час мала сильну спільноту у Чезирі, намагалася взяти владу у автономії і проводити реакційну, націоналістичну, економічно неоліберальну політику і, коли вона почала все більше втрачати вплив на Апочі, вдалася до організації разом з Туреччиною тотального ембарго щодо Рожави, розпочав масштабну дискредитуючу медіа кампанію і навіть вдавшись до тероризму.

Електрична мережа в Рожаві ніколи не була розроблена належним чином, і в умовах, коли держава не бажала і не була здатна забезпечувати енергією більше кількох годин щодня окремі громади, ради почали використовувати дизель-генератори для забезпечення енергії. Після експропріації державних департаментів ці генератори спочатку експлуатувалися підрозділами електроенергії кантонального економічного комітету, пізніше були передані комунам та околицям, а підрозділи залишилися відповідальними за деякі генератори в таких громадських місцях, як ринки. Великі частини Чезирі забезпечені електроенергією за рахунок потужності великих генераторів у місті Римелан. Електрична енергія залишається проблемою, оскільки дуже важко і дорого імпортувати запасні частини для в більшості дуже старих генераторів, а погіршення стану машин прискорюється низькою якістю дизеля. Захоплення QSD*** гідроелектростанції Тішрін зменшило дефіцит електроенергії в Кобані та західному регіоні Чезирі, але той факт, що Євфрат містить мало води, в основному, через втручання Туреччини в потоки річки, суттєво зменшує ефективність роботи електростанції; також саботаж з боку Даєш**** і, можливо, інших сторін, дуже відтягує можливість побудування мереж, здатних постачати більші потужності з Тішрін, що робить необхідним використання генераторів.

Водопровід дещо покращився протягом останніх років, проте Туреччина, перекриваючи потік річок і каналів у Рожаву, все ще створює серйозний дефіцит води. Крім того, свердловини, що були вириті по всьому регіоні за останні роки, значно знизили запаси ґрунтової води. На деяких орних землях колодязі мають глибину більше 200 метрів, на інших – вода занадто кисла для споживання через забруднення від промислових добрив.

Комуналізм, екологія, свобода жінок

Ембарго проти Рожави було свого роду примусовим протекціонізмом, який дозволив розвинутися частині місцевої економіки. Але негативний вплив війни виявився набагато більшим, враховуючи те, що три чверті загальних надходжень йдуть на війну. Тим не менш, революціонери Рожави побачили, що створення альтернативних економічних інститутів є важливим і від початку вимагало створення кооперативів та інших моделей комунального господарства. Кантони виділили з фонду кошти для фінансування нових кооперативів. Щойно вони почали працювати – повернули 30% своїх доходів у фонд. Більшість кооперативів – фермерські, кілька власних корів та овець, та виробництво молочних продуктів. У меншій мірі – кооперативи, що займаються виробництвом одягу, працюють у сфері гастрономічної та інших галузей обслуговування або торгівлі товарами.

Прийняття діючої моделі кооперативів досі залишається частковим, оскільки з приблизно 4,5 мільйонів населення Федерації лише близько 100 000 є активними членами кооперативу. Кооперативна модель економіки на сьогодні є найбільш успішною в Ефріні, де економіка є найрізноманітнішою, проте й ембарго також найбільше.

Жіночі кооперативи зростають за розмірами та кількістю, оскільки вони є важливим для жінок способом ставати все менше залежними від своїх батьків або чоловіків. Взагалі, постійна боротьба за свободу жінок також вплинула на розвиток економіки, де вперше сьогодні жінки можуть брати участь у економіці у великих масштабах та автономно – і бути економічно незалежними від своїх сімей. Загалом роль жінок переважно залишається традиційною, тобто домашня робота та материнство, але відсоток жінок, які обирають собі інше життя – швидко зростає.

Найбільш успішними є ті села, що сформували економічні комуни. Економічні комуни є синтезом кооперативних і комунальних моделей. Цей термін відноситься до спільнот, які не тільки співпрацюють в певній економічній діяльності, такій як кооператив, але й розподіляють свою власність і колективно організовуються для задоволення потреб та вимог громади. Наразі є лише декілька таких комун, але вищі ради Автономії навесні 2016 року прийшли к рішенню спробувати реформувати 50 відсотків сіл у економічні комуни протягом двох років. Це буде досягнено завдяки стимулам, таким як субсідії з центральних фондів і потужна підтримка з боку різних революційних інститутів – муніципалітетів, що надають інструменти та обладнання, торгово-виробничих кооперативів, які пропонують знижки, профспілок, які допомагають інженерам та спеціалістам, тощо. Села, які вважають за краще дотримуватися капіталістичної економіки, можуть це робити, проте будуть виключені з комунальної економічної мережі.

Одним з критичних зауважень, що найчастіше висловлювали в Автономії, а тепер і в радах Федерації, є відсутність екологічного розвитку. Незважаючи на те, що він є одним з основних революційних принципів, незважаючи на досягнення в області екологічної освіти і створення деяких захищених природних парків, економіка практично не стала більш екологічною і стабільною. Головна причина – неможливість відходу від промислового сільського господарства в умовах війни та ембарго. Після важкого дефіциту необхідних добрив економічний комітет кантону Чезирі зробив перший крок у цьому напрямку, почавши будувати компресорні установки в містах Тіл, Темір і Тирбеспій, з планом створення таких установок по всій Рожаві, якщо вони виявляться ефективними для виробництва екологічних добрив. Якщо модель буде успішною, вона не тільки зробить федерацію практично незалежною від імпорту добрив, але також збагатить грунт, який став набагато менш родючим через десятиліття вирощування монокультур та використання хімічних добрив.

Промисловість

У перші роки в Рожаві промисловість була на дуже низькому рівні, зокрема, кілька магазинів одягу в Ефріні, пара невеликих фабрик, що виробляли закуски, мило, пластикові пляшки та інші пластикові вироби в Амуде, Камишли та Дерику. Також було багато малих майстерень по ремонту та технічному обслуговуванню автомобілів, і трохи більших, які виготовляли сільськогосподарські машини та запасні частини для різних видів техніки. Декілька механіків та інженерів цих майстерень показали себе винятково кваліфікованими та винахідливими, оскільки на їх рахунку – будівництво багатьох танків, бронетанкових машин та зброї, включаючи міномети та гармати, завдяки яким Рожава та YPG стали відомі на міжнародному рівні.

Величезні успіхи YPG і QSD приєднали до федерації більше промислових місць, таких як Хасака і Мінбік. Багато заводів там були знищені Даєш, коли вони відступали, інші були розграбовані, а інші не можуть бути експлуатовані, оскільки інженери, які розуміють їх принцип роботи, пішли, або тому, що вони обробляють матеріал, який не існує в Федерації, і який вона не може імпортувати. Економічні комітети наполегливо працюють над тим, щоб знову запустити найважливіші фабрики за рахунок придбання необхідних запасних частин, робітників та інженерів, це призвело до того, що кілька текстильних та канатних заводів відновили сервіс.

Торгівля

В умовах дедалі більш жорсткого ембарго імпорт різних необхідних товарів став залежним від великих торговців у Південному Курдистані. KDP дозволила експортувати в Рожаву лише пов’язаним з нею купцям – купцям, які вимагали жахливих цін. Ці купці продавали свої товари іншим купцям у Рожаві, які продавали товари на ринки, роблячи великий прибуток, оскільки ці торговці мали монополію на імпорт. Для боротьби з цією тенденцією економічні комітети створили Kooperatіfa Hevgirtin, Солідарний кооператив, з відділеннями в усіх великий містах. Ці відділення фінансуються великою кількістю громадян, які є кооперативними членами, таким чином, Солідарний кооператив виступає як виликий торговець, який купує товари безпосередньо у купців Південного Курдистану і продає їх у спеціальних магазинах, що існують у всіх містах з відділеннями Кооперативу і підтримуються ним. Кооперативні члени можуть купувати товари за точно такою ж ціною, як і початкова ціна покупки, тоді як всі інші платять трохи більше. Ця модель дуже добре працювала, поки KDP не заборонила своїм купцям продавати товари Солідарному кооперативу, змушуючи його закупати у посередників, що в деяких випадках призводило до того, що ціна товарів від Кооперативу була вища за звичайну ринкову ціну. Проте Кооператив все ще працює, магазини відкриті шість днів на тиждень і пропонують багато продуктів за доступними цінами, переважно вироблених у Федерації.

Незважаючи на ембарго, Федерація все ще імпортує різні товари народного споживання з Південного Курдистану та експортує живих овець. З Алеппо, який, незважаючи на війну, залишився економічним центром Сирії, імпортуються будівельні матеріали та різні промислові й механічні товари, такі як паливні фільтри, деталі машин, інструменти та моторні масла, а також цілий ряд інших предметів. З Дамаску Федерація за допомогою аероплану імпортує ліки, електроніку тощо. З Ідліба, Латакії, Ракки, Дейр-ез-Зор та інших частин Сирії ввозяться овочі, інші продукти харчування та будівельні матеріали. Федерація експортує нафту, газ, пшеницю та деякі інші сільськогосподарські продукти в інші райони Сирії. Слід зазначити, що всі фракції Сирійської громадянської війни якимось чином ведуть бізнес один з одним, хоча вони не дуже раді публічно визнавати цей факт.

Єдиною сусідньою країною, яка зацікавлена в прямій торгівлі з Федерацією, є Ірак. Тому результат війни в Мосулі та навколо нього є дуже важливим, оскільки якщо центральний уряд Іраку буде контролювати кордон між Шенгалом і Холом, то з’явиться прямий шлях для торгівлі між Федерацією і Іраком, і тиск ембарго може суттєво зменшитися.

Висновок

Meclîsa Sûriya Demokratîk або MSD, Рада демократичної Сирії, на початку 2016 року висунула комплексну пропозицію щодо вирішення сирійської кризи. В ній було викладено питання про реструктуризацію Сирії як конфедерації різних автономних областей, об’єднаних спільною конституцією та дипломатичним представництвом. Поряд із створенням на півночі Курдсько-арабської федерації вона запропонувала Федеральну асоціацію сунітів на сході та в центрі, Федерацію алавітів на заході та Автономну область друзів на півдні. Усі етнічні, релігійні та соціальні групи зберігатимуть право самостійно самоорганізуватися та керувати власними справами в рамках основних принципів, викладених у конституції. Пропозиція включала в себе механізми справедливого розподілу ресурсів між регіонами, тож жоден регіон не мав би імпортувати щось, якщо це доступно в одному з інших регіонів.

Пропозиція MSD донині залишається єдиним реальним планом запобігання кровопролиттю та стражданню. Всі учасники марних мирних конференцій не можуть погодитись на щось більше, крім того, щоб зберігти «територіальну цілісність Сирії», і не висувають нічого, крім вимоги розмістити своїх кандидатів в верхах держави, яка зазнала краху задовго до 2011 року.

Економічні проблеми Федерації можуть бути вирішені лише тоді, коли закінчиться війна в Сирії. До Тигру та Євфрату потрібно вирити великі зрошувальні канали, щоб зменшити брак води, висадити зелений пояс проти опустелювання на півдні та забезпечити екологічну сільськогосподарську революцію. Для того, щоб вирішити енергетичну кризу, необхідно провести експерименти з сонячною енергією, біогазом та іншими відновлюваними джерелами енергії. Ці та багато інших кроків, які необхідно здійснити, вимагають відкритих торговельних шляхов та умов, за якими буде менш ймовірне тотальне знищення від бомбардувань та вторгнень.

Апочі є єдиною великою об’єднаною силою, яка залишилася вірною обіцянкам Сирійської революції. Арабські революціонери в значній мірі були знищені або маргіналізовані групами салафітів, підтриманими Туреччиною. Але вже не можна розраховувати на швидке здобуття автономії Федераіції і відносний мир. Здається, американські союзники неохоче вирішили покинути сирійський театр, відкривши шлях для повноцінного вторгнення Туреччини. В той же час Іран використовує свій вплив на збройні сили уряду Баас, провокуючи неодноразові атаки на Камишли і Хасаку. Протягом багатьох тижнів сусідні райони Алеппо були повністю оточені державними силами – ультиматум лишити місто закінчився 31 грудня 2016 року. Переговори, які відбуваються між Туреччиною, Іраном, Росією та урядом Баас, є дуже зловісним знаком.

Мрія про близькосхідне повстання Сирійської революції загине, якщо сирійський народ не підтримає Демократичну автономію та конфедеративну революцію. Федерація одночасно має суттєво покращити свою громадську діяльність, а також зробити свої ідеї і надії більш зрозумілими більшості людей на Близькому Сході. Для цього потрібні більш критичні та чесні засоби масової інформації.

Революціонери на Близькому Сході – так само, як і революціонери будь-де – можуть досягти успіху тільки в тому випадку, якщо об’єднаються. Вікно такої можливості швидко закривається.

Примітки:

* КСК (з курдської Koma Civakên Kurdistan‎ – Союз громад Курдистану)
** KDP (з англійської Kurdistan Democratic Party) або PDK (з курдської Partiya Demokrat a Kurdistanê – Демократична партія Курдістану)
*** QSD (з курдської Quwwāt Sūriyā al-Dīmuqrāṭīya‎ – Демократичні сили Сирії)
**** Даєш – арабський акронім, який фактично є іншою назвою забороненої Ісламської держави

Оригінал тексту тут. Тачанка – інформаційний ресурс українських анархістів.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.