Деолігархізація: чи вдасться ще щось забрати?

«Забрати в олігархів награбоване» – улюблений лозунг українських політиків всіх мастей та поколінь. Ще далі пішов чинний Президент Петро Порошенко, який оголосив деолігархізацію ледве не державною програмою.

poroshenko
30 Січня 2017 19:48Головне,Політика,Статті,Україна

Зокрема, в планах на 2015 рік Порошенко з трибуни парламенту заявляв: «продовжити деолігархізацію, дерегуляцію та децентралізацію. Почати демонополізацію. Завершити створення інфраструктури для боротьби з корупцією і перейти в тотальний наступ на неї. Почати очищення суддівської касти та прокуратури».

І дійсно, 2015 рік був насичений «деолігархічними процесами» – проблеми були і в Коломойського (всі пам’ятають запрошення на каву вночі біля оточеного офісу «Укрнафти»), і у Фірташа, який на додачу непевно себе почуває навіть в Австрії, і у Рината Ахметова, і в багатьох інших.

Тоді держава оскаржила приватизацію «Дніпроенерго» структурами Ахметова, і здавалось ніби може статись неймовірне, бо перші інстанції дійсно скасували приватизацію компанії. Проте, під кінець 2015 року все повернулось на круги своя – Вищий господарський суд підтвердив законність приватизації, арешт з інших об’єктів зняли, хоча впливами в енергетичній галузі Ринату Леонідовичу таки довелось поділитись.

Продовження «деолігархізації» ми не спостерігали майже рік, крім хіба проблем Фірташа на його азотних підприємствах.

Однак, кінець 2016-го відгримів неймовірною, здавалось би на перший погляд, подією – націоналізацією «Приватбанку» Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Найбільший банк країни, який запровадив у широкий вжиток найдосконалішу в Україні систему електронного банкінгу, послугами якого користуються майже весь середній і малий бізнес, – це ніби та цитадель, яку зрушити неможливо. І раптом – переходить у державну власність.

Проте, як виявилось, за кулісами «Приватбанку» все було не так райдужно, і фінансові аналітики в один голос розповідали, що «Приватбанк» – це конвертаційний центр для відмивання грошей однією (чи не однією) фінансовою групою і без націоналізації ця бульбашка могла тріснути би вже невдовзі. У цьому питанні ще не всі психологічні бар’єри подолано, але те, що націоналізація відбулась в режимі компромісу, наразі очевидно. Але мова далі не про це.

То які ж успіхи деолігархізації в Україні? І які її перспективи? Недавно львівські активісти зробили гучну заяву з вимогою до влади забрати в олігархів, а в першу чергу в Ахметова, ряд підприємств у вугільній, нафтовій та енергетичній галузях.

RhYqceKQcjQ

«Три роки минуло з часу Революції Гідності, і ми так і не отримали відповіді, хто має відповідати (економічно – ред.) за Партію Регіонів і злочини проти людей. Фінансово ПР породив Ахметов, про це знають всі. Крім того, необхідно перевірити його на причетність до фінансування тероризму, включити його в санкційний список Європи й США. От кілька днів тому затримали гумконвой Благодійного Фонду Рината Ахметова, де знайшли біноклі, військові рації та складові до них», – пояснює Іван Спринський, голова ГО «Рабів до раю не пускають» та ініціатор акції.

Аргументи мають місце, проте очевидно, що для того аби такі процеси запустились потрібна політична воля і не лише.

Юристи кажуть – підстав, щоби вилучати в когось майно – немає.

«Закон зобов’язує захищати власність (ст. 41 Конституції). Забрати майно можна тільки з підстав, передбачених законодавством. В законодавстві існує термін позовної давності – це три роки. Якщо минуло три роки і один день і за цей час держава не порушила цього питання, то процес повернення вже стає неможливим – хоча б з цих підстав.

Є рішення «Волков проти України», де дуже конкретно розписано, що таке строк позовної давності. Це термін, коли особі, чиє право порушили, було на це байдуже. Тому зараз, через 10-15 років (чи навіть 5) це питання переглядатись вже не може.

Особа, яка купує в держави майно, не зобов’язана перевіряти право держави на продаж цього майна. Існує рішення Європейського суду «Стретч проти Великобританії» і є рішення «Федоренко проти України», де резюмується, що особа, яка купує чи бере в користування у держави майно не повинна перевіряти право держави відчужувати майно. Чому Ахметов мав перевіряти, законно чи незаконно?», – пояснює Олег Мицик, голова адвокатського об’єднання «Мицик і партнери».

А більшість підприємств, які є у власності структур Ахметова, були приватизовані дуже давно. Навіть наше «Західенерго» з трьома ТЕС перейшло в приватну власність ще в 2011 році.

«Саме ці підприємства – стратегічні. Ними не може керувати людина, яка фактично здала Донецьку область. Крім того, контрольний пакет акцій – 51% – має належати державі. Це питання не тільки до Ахметова», – каже Спринський.

Однак, стратегічними вони є лише умовно – фактично вже давно ні. Список затверджених Кабміном об’єктів, що мають стратегічне значення, не такий вже і довгий, а в 2015 році ще раз суттєво скоротився, коли був затверджений великий план приватизації держвласності.

Про це говорить і Олег Мицик: «Держава виключила ці об’єкти з переліку стратегічних. Звичайно, що це було нерозумно і шкідливо, але тим не менше. Тепер повернути ці об’єкти фактично неможливо – ці процеси можуть відбуватись лише в судовому порядку, але навіть для цього потрібні вагомі підстави та докази. Держава не мала права на таку помилку».

Голова «Рабів до раю не пускають» пояснює, що протягом 2 років вони переписувались з Кабміном з бажанням дізнатись деталі приватизаційних угод і процесів, але результату немає: «Нам надали копію приватизаційної угоди, до якої є ряд питань. Ми попросили владу їх роз’яснити, але відповіді не було. Нам лише сказали, що перевірка приватизаційних зобов’язань Фондом Держмайна мала б відбуватись у третьому кварталі 2016 року. Більше відповідей не було. Хто і за яким принципом має право приватизовувати держмайно – нам не відповіли».

А тут є про що поговорити: і про право першочергового викупу у співвласника (того, хто має меншу частку), і обмеження участі для тих, хто не має доступу до сировини і багато іншого.

«Ми плануємо 31 січня інформаційну акцію на вулиці Козельницькій, де є офіс ДТЕК, з роз’ясненням чому у нас саме така позиція: що було у приватизаційній угоді в ДТЕК, що не було зроблено, чого ми саме вимагаємо.

Участь беруть різні громадські організації, серед них і організації учасників АТО. Не виключено, що участь братимуть і профспілкові організації, в тому числі і з самого ДТЕКу.

Чи буде дієвою акція – питання, бо ми не є той орган, який визначає законність приватизації. Але наша основна мета – підняти гостро це питання», – підсумовує ініціатор акції.

І під кінець слова, які сказав Порошенко датовані травнем 2015 року:

«Ніяких олігархів в Україні більше не буде. Олігархи повинні платити більше, ніж середній клас, ніж малий бізнес, який виконує свої завдання вже тим, що створює нові робочі місця. Тому програма деолігархізації буде втілюватися в життя, незалежно від прізвища того чи іншого олігарха».

Ярина Волошин,

спеціально для Прометея.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.