Українське народництво сьогодні. Дубль 2

Розуміючи, який резонанс викликала праця мого друга і товариша Максима Осадчука, і аналізуючи написані на неї рецензії, з'явилась необхідність зробити спробу подивитись на цей програмний текст під трохи іншим кутом.

Денис Котов. Українське народництво сьогодні
9 Вересня 2017 11:15Блоги,Денис Котов

Соціальна структура суспільства

Звісно, погляд класиків соціалістичної думки 19 століття є устарілим. Індустріалізація того часу породила чітко виражений клас власників і клас найманих працівників, об’єднаних спільними інтересами. Сучасний розвиток капіталізму демонструє іншу картину, окрім олігархів, які не складають і 1% населення, а лише декілька десятків сімей, існує прошарок великого бізнесу (наприклад, аграрії), середнього бізнесу та понад мільйон дрібних підприємців. Класично, всіх їх можна назвати «буржуазією», яка об’єднана єдиною метою – збільшувати свої прибутки і розширювати свій бізнес. За природним плином речей, ці люди в переважній більшості задіяні у політичних перепетіях, оскільки є потреба в захисті свого бізнесу від держави. Тобто це доволі великий пласт населення, до того ж політично мобільний.

Спадщина Радянського Союзу залишила нам майже унікальне явище – окремий суспільний стан бюрократів. Це вихідці із комсомольсько-партійних структур, що в період розпаду совка отримали політичні і адміністративні посади, вже в Незалежній. Сьогодні вони переплетені із кримінальним елементом і з бізнесом, але вони чітко відрізняються від бізнесових груп. Проте з першими їх об’єднує саме бажання постійної наживи, саме тому поки вони існують як стан – буде існувати і корупція як основне джерело їх збагачення.

Окремим станом варто виокремити самозайнятих робітників та учасників міжнародних корпорацій, оскільки психотипічно вони цілком відмінні від двох вище згаданих груп. Це люди підприємливі, та вони цінують свою автономність, що спричиняє їхню політичну пасивність. Саме ця категорія людей, спеціалістів із певними навиками, піддатлива до еміграції. Сюди ж можна віднести частину прошарку інтелігенції.

Набільшим класом є наймані працівники, які, на відміну від 19 століття, не є навіть трошки схожі в своїх інтересах. 2 великі групи – працюючі на власників і працюючі на державу. Перші – мобільний електорат, на котрий і спрямовані технології і весь політичний спектакль, що відбувається в нашій країні. Другі – надійна опора будь-якого режиму (поліція, пенітенциарна системи, клерки всіх рівнів і т. д.), причому часто ми спостерігаємо зіткнення інтересів цих двох груп, які, втім, є учасниками одного суспільного класу.

Ще окремий прошарок, український ексклюзив, те, що дехто б назвав «люмпенізованою частиною пролетаріату» – найманці. У більшості це молодь, хоча і не тільки, яка використовується як масовка на мітингах, рейдерських захоплення, як силова підтримка при вирішенні конфліктів між бізнесменами. Сьогодні в кожному великому місті можна знати доволі велику групу чи групи людей, які таким чином заробляють собі на життя. Психотипово вони геть відмінні від всіх попередніх груп, часто об’єднуються довколо лідера і живуть корпоративними інтересами. Сюди ж можна віднести різні маргінальні політичні угрупування.

Підсумовуючи наш аналіз, варто зазначити, що в Україні простіше розглядати суспільний уклад не через призму 19 століття, а століття так 16. Сучасний лад можна запросто назвати неофеодалізмом, де феодал (олігарх) закріплений за своєю землею (Ахметов – схід, Коломойський – Дніпровська і Запорізька області, тощо), має своїх вассалів у виглядів політиків, яким він допоміг заняти посади, і котрі лобіюють його інтереси, власних армій (батальйонів, охоронних фірм), ба більше – навіть своїх клерикалів, що за певні кошти проводять роботу з електоратом і дарують йому «благословення» на діянія.

Революційний процес

Очевидно, що те, що відбувається в Україні: помаранчева революція, Майдан – це все проміжні етапи ідеологічного дозрівання і політизації населення. Це чимось схоже на те бурління ідей в масах, що передувало Великій Французькій Революції та початку нового століття. В ході цих подій певну популярність здобув націоналізм, як вірно показано в попередній статті, в силу його вплетення у народні революціні традиції і потреби у подальшому протистоянні імперії. Тавуже сьогодні, окрім понять «проти» він насичується елементами «за», еволюціонуючи у нове явище – українське народництво. Воно вибудовується на психотипі пересічного українця, що містить в собі потребу соціальної справедливості і нівеляції влади як явища. Звісно, на разі це матеріалізувалось у формі реформ та євроінтеграції (якийсь метафізичний европейський досвід боротьби з корупцією), та вже все частіше навіть від лібералів ми чуємо про ідеї знищення олігархату як явища і впровадження елементів народовладдя (наприклад – електронної демократії).

Та ми розуміємо, що і ці хибні уявлення відійдуть в минуле. Формується розуміння, що проблема не в Януковичі і його «сім’ї», а в системі в цілому. Цьому передуватимуть наступні революційні бурління, в ході котрих, групи нашого типу мають змогу швидше поширювати ідеї та набирати силу (щось подібне сьогодні реалізовують анархісти Білорусі, які очолили останні великі протести і про котрих знають тепер широкі верстви народних мас). І через енну кількість таких епізодів ми станемо на порозі реальної революції, у котрій мають зрезонувати 3 основних компоненти – революційна ідея, революційна ситуація і революційний авангард.

Робота на теперішніх етапах

Наразі я не люблю ділити політичних активістів на «правих» і «лівих», бо ці штампи, сформовані під тиском умов століття назад. Сучасність, яка уже покінчила навіть з індуастріальною епохою і перейшла в інформаційну, показує нам, як легко той самий націоналізм еволюціонує у визвольний, антиімперський, соціальноорієнтований. А це означає, що ліпше ділити людей на адекватних, що зберегли критичне мислення і розуміння процесів, і на догматиків. Об’єднання перших і є нашою метою, оскільки на плечі цих людей випадає велике завдання – формування альтернативної, автономної суспільної сили, що запропонує виснаженому народу нову концепцію. Проте її первинно варто ще сформувати. І просто сформувати ідеологічні постулати, у рази важче, ніж прийти до спільного методологічного уявлення про їхню реалізацію. А ще важче сформувати хоч якесь спільне філософське уявлення нових понять і принципів, котрі ми хочемо запропонувати суспільству. І це окрім того, що ми маємо розбудовувати наші групи у напрямку утворення мережі, дбати про їх матеріальну основу і займатись систематичною пропагандистською роботою.

Тому, я вважаю, зараз настав той час, коли кожному варто задуматись – він буде збирати лайки за свою імітацію бурхливої діяльності і тішитись, що він «не зрадив» свій догматизм, чи відкидати старі штами і шукати шляхи утворення єдиної сили, бо якщо це будемо не ми, це будуть чергові буржуазні покидьки, що і далі водитимуть народ за носа, перетворюючи і далі Україну у пустелю знедоленої дешевої та безвольної робочої сили.

Майбутнє належить нам, інакше воно нам просто не потрібне!

Денис Котов, блогер, філософ, активіст Чорного комітету.

Специально для Прометея.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.