Роль української мови в Україні

Вже зовсім скоро, 9 листопада, в Україні будуть відзначати День української писемності та мови. Як на мене, дуже хороший привід вкотре порушити мовне питання, аби таки спробувати розставити крапки над «і».

Роль української мови в Україні. Блог Максима Равлюка
5 Жовтня 2016 13:23Блоги,Максим Равлюк

Хай там як, але в Україні є мовні проблеми і мовна дискримінація. Оскільки я не є любитель теорій про «сильну державу» і «монолітну націю», буду виходити з точки зору звичайного україномовного громадянина. Щоби скинути з себе лишні звинувачення в міфічній ненависті до російськомовних громадян і російської мови загалом, процитую В. Винника: «…проти Вас я не проти, але мені треба знати, хто тут хто…».

Згідно всеукраїнського опитування Інституту соціології НАН України, у 2005 році українську мову вважали рідною 64,3% населення. У родині ж українською мовою спілкувалося 41,8% дорослого населення та ще 21,6% спілкувалися українською та російською мовою однаково. Населення України в цей час становило близько 47 мільйонів, з яких, відповідно, близько 30 мільйонів – україномовні. Відповідно решта, 16 мільйонів (відкинувши 1 мільйон іншомовних), – російськомовні. І тут, властиво, ми стикаємося з проблемою, коли дотримання прав тих 30 мільйонів україномовних, порівняно з 16-ма мільйонами російськомовних, є далеко неоднаковим. Переконатися в цьому нам допоможе та ж статистика.
Розпочнемо, мабуть, з телеефіру.
Близько року тому мені, разом з небайдужими активістами спільноти КУП («Клясичний український правопис»), довелося брати участь в моніторингу ефіру 30 українських каналів. Я не скажу, що мене дуже здивували результати, але деякі загальні тенденції прослідкувати можна. Наприклад, довгі фільми крутять переважно українською мовою, в той час коли серіали, байдуже українського чи, найчастіше, російського виробництва, – російською з українськими субтитрами. Новини – двомовні, розважальні шоу та ток-шоу – двомовні. Здавалось би, все добре, от тільки частка української мови в цих двомовних шоу часто не перевищує і 15%. Грубо кажучи, 64,3% громадян України, теоретично, поняття зеленого не мають, про що їм розказують з екранів 85% ефірного часу передачі. Та і чому теоретично? Наприклад, я російської мови у школі не вчив, в університеті не вчив, в житті практично з нею не стикався, то звідки я маю розуміти, про що іде мова? Насправді, російську мову я таки знаю, проте це явно не ті знання, якими можна пишатися. Як то кажуть, що більше мов ти знаєш – то більше ти людина, проте знання російської мови мені далися явно не через тяжку і клопітку працю над собою, а радше як своєрідне тавро раба, подароване мені нашим зрусифікованим простором. Також хочу зазначити, що, окрім проблем з українською мовою, керівництво багатьох каналів настільки бездарне, що навіть не може впорядкувати грамотно свою телепрограму, зовсім не дотримуючись зазначеного розкладу, не кажучи вже, що деякі канали цього розкладу взагалі не мали, транслюючи будь-що і будь-коли. До речі, такі канали часто вдавалися до хитрощів, коли надолужували ефірні квоти української мови годинною рекламою «найзручніших» матраців і «найгостріших» ножів, мовляв, хтіли української мови – тримайте-розпишіться. І смішно, і грішно. Щоби не бути голослівним і продемонструвати плачевний стан нашого телевізійного ефіру, наводжу результати одного з громадських моніторингів.

maxresdefault

Нема навіть що і коментувати. Слава Україні (іронія)!
Особисто я би розділив канали на всеукраїнські та регіональні, де наповнення регіональних каналів – довільне, а на загальнонаціональний контент має бути або український, або продубльований українською мовою (навіть інтерв’ю в новинах).

Наступним у нашому переліку буде радіоефір. Як то кажуть, так тримати, вірним шляхом ідемо! 😉

maxresdefault

У когось є ще сумніви, чому записувати пісні українською мовою є невигідно? Знаєте, мене завжди дивує, коли нам розказують про те, який українці співочий народ, як багато у нас народних пісень і як ми маємо цим пишатися. Але коли доходить до діла – … 4,9%!!! Жах! Просто виникає питання, невже наші предки змогли скомпонувати стільки чудових пісень, а ми, сучасники, не можемо записати українською мовою навіть такого лайна, як 90% російської попси чи репу?! Приміром, я би був дуже радий, коли би молодь в гуртожитках і на районах «танцювала до ранку», а не «до утра», і коли би радше слухала реп про те, як хтось «обдовбався планом» і як від когось «пішла баба», українською мовою. Про своє ставлення до такого виду музики, з точки зору етики, змовчу (хоч слово «лайно» вже про все сказало:))

Слідом іде преса.

maxresdefault

Випуск газет в Україні

2013

2014

тис. примірників частка від загального тиражу, % тис. примірників частка від загального тиражу, %
Загальний тираж газет

3357303,5

100

2720794,9

100

у т.ч. українською мовою

1048023,4

31,2

801830,4

29,5

російською мовою

2159860

64,3

1796038,9

66

Іншими чи кількома мовами

149420,1

4,5

122925,6

4,5

Коментарів, певно, і не треба. Мабуть так виглядає «єдина країна»? Напевно україномовні не вміють читати, а ще й глухі до того ж…

Що я хочу сказати? Я не хочу кричати про «зраду», розпалювати якусь ворожнечу і т. д. Я хочу, аби люди, особливо україномовні, нарешті зняли свої рожеві окуляри і подивилися на стан української мови більш тверезо. Мовне питання порушувати не те, щоби варто, про нього взагалі треба кричати, поки не є пізно. Ринкова система побудована так, що коли є попит – є і пропозиція, нема попиту – ринок пустий. Отже, якщо ми і далі будемо вимушено мовчки розуміти літературу російською мовою, якщо ми не будемо підтримувати молодих українських виконавців, слухаючи сміття, якщо ми будемо переглядати в інтернеті фільми російською мовою та читати російськомовні журнали – українського нам ніколи і не побачити. Дива так не відбудеться! І це логічно, ніхто не буде випускати щось собі в збиток. Андрей Шептицький вже давно на небі, сучасні олігархи – то Коломойський, Медвечук, Порошенко і Ахметов, і їм на проблеми української мови начхати. Тож піднімаймо цей попит на українську мову, як мінімум для того, аби задовольнили наші, 64,3-х %, громадян потреби, активно і сміливо заявляючи про порушення наших прав. В цьому немає нічого ворожого, нічого кримінального, адже ми таки люди, такі ж самі громадяни.

Також, окремо хочу похвалити деяких активістів. Наприклад, Святослава Літинського. Це є яскравий приклад людини, котра знає свої права і не боїться про них вголос говорити! Особливо хочу відмітити його справу проти Авакова. Дійсно, Аваков у нас привілейована особа, чи що?! Якщо Авакову совість дозволяє вести офіційні виступи російською мовою і нічого, то нехай тоді Саакашвілі виступає грузинською, а Яресько – англійською. Також цікаво, чи зміг би якийсь студент вільно захистити свій диплом, скажімо, болгарською? Чи прийняла би поліція заяву китайською? Якщо закон для всіх – то і дотримуватися його мають всі. Хоча враховуючи теоретичну майбутню поліцейську державу, виглядає це нині досить і досить утопічно, на жаль.
Отож, підсумовуючи: знайте собі ціну і не плутайте поняття толерантності й примирення з порушеннями Ваших прав, активно ці ж права відстоюючи!

Максим Равлюк, громадський активіст, студент, дослідник західноукраїнської культури.

Спеціально для Прометея.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.