Путін і Ердоган варті один одного

Чим далі, тим більше переконуюсь: між «ватниками», які живуть у власному божевільному світі, створеному російськими ЗМІ, і тими, кого в нашій країні називають «вишиватою», немає жодної принципової різниці.

234753278
3 Липня 2016 12:38Блоги,Максим Осадчук

Що ті, що інші за своєю природою не здатні критично сприймати інформацію, не кажучи вже про самостійний неупереджений аналіз. Коли телевізор кидає їм червону ганчірку, вони очікувано вмикають рефлекси бика. Національний прапор, в свою чергу, змушує серця битись сильніше, а символіка підступного ворога неминуче викликає спалах святого гніву. Як казав свого часу культовий кальмароподібний доктор Зойдберг з серіалу «Футурама», «я потію патріотичним слизом».

Ще вчора — а якщо точніше, декілька днів тому — українська вишиватна спільнота була готова цілувати взуття турецького президента Реджепа Таїпа Ердогана, повітряні сили якого збили військовий літак РФ минулого року. Типу, ось це чолов’яга, взяв і обламав Путіна, причому не словом, а ділом. Європейці далі санкцій не йдуть, слабкі вони стали, старі, але очільник турецької нації (яку з українською, звичайно ж, пов’язують надзвичайно давні та глибокі дружні зв’язки) виявився справді сильним політиком. У такого варто вірити, на такого можна спертись. Дивно тільки, що яка-небудь спільнота «Ми — патріоти України» досі не здогадалась надіслати Ердогану вишиванку в подарунок. Подільську, наприклад, або, ще краще, умовну таврійську. В знак непорушної історичної спілки наших народів в басейні Чорного моря.

Однак настрої цієї аудиторії нагадують розкішний двір Османської імперії часів Селима Першого: сьогодні ви можете бути популярним і заможнім улюбленцем султана, але останнє, що ви побачите вже наступного ранку, — зловісний відблиск ятаганів над власною головою. Варто було Реджепу зробити крок на зустріч Путіну, ініціювавши листування на вищому рівні, і маси свідомих українців спочатку розгубилися, потім засмутилися, а одразу після — водночас почали вистукувати на своїх клавіатурах страшний хештег «зрада». Тим часом російські туристи знову потягнулись на сонячні пляжі Анталії, а в столиці окупованого Криму Сімферополі місцеві недолугі «активісти» намагаються виправдовуватись за спаленене колись опудало турецького президента. Найбільш балакучі представники вишивати відчувають себе страшенно розчарованими і швиденько видаляють коментарі, коли ти намагаєшся з’ясувати в них, яким чином найбільший друг України Ердоган раптом виявився такою падлюкою.

Як би там не було, але навіть поверхневого знайомства з сучасною політичною ситуацією в Туреччині та історією режиму особистої влади Ердогана достатньо, щоб відчути до нього стійку відразу. Ризикуючи взагалі добити місцеву патріотичну інтернет-спільноту, варто сказати: між стамбульским головою і Володимиром Путіним із самого початку було значно більше подібного, ніж відмінного. Обидва — авторитарні політики, яких не засмучує нехтування правами людини та демократичними процедурами. Обидва культивують імідж сильного лідера, захисника традиціних цінностей. Врешті-решт, обидва будують імперії, заради чого готові втопити в крові цілі регіони на світовій мапі. Щоправда, тут починаються розбіжності. Путін за допомогою «Градів» і «Ураганів» знищує населені пункти на Донбасі, аби за будь-яку ціну утримати Україну в своій орбіті. Ердоган робить приблизно те саме на Північному Сході Турції, де проживають курди — найбільший в світі народ, позбавлений своєї держави.

Під гомін шовіністичних турецьких ЗМІ силовики, підконтрольні Стамбулу, вже багато десятиліть вбивають і кидають за грати курдів, які беруть участь у національних визвольних змаганнях. Але в останні місяці, на фоні активізації боротьби курдського народу в Сирії та Іраку, політичних успіхів Демократичної партії народів у самій Туреччині, посилення революційного підпілля, пов’язаного з легендарною «Робітничою партією Курдистану», Ердоган фактично перейшов до політики відкритої війни проти турецьких курдів. Термін «війна» в даному контексті треба розуміти буквально, адже проти курдського населення систематично використовуються регулярні війська. Місто Нусайбін на кордоні з Сирією було знищено турецькою армією повністю. Переможці відзначили це розміщенням власних національних прапорів на руїнах курдських домівок.

13335989_685920098227084_8776051819366100092_n

Західні телеканали, як, власне, і наші, вперто мовчать про громадянську війну, яка триває зараз у Туреччині. Це і не дивно, адже вона залишається членом НАТО і позиціонується як один з аванпостів альянсу на Близькому Сході. А про «своїх» або добре, або нічого. Проте тим українським активістам, які справді співчувають визвольній боротьбі народів проти будь-якого пригноблення, варто пильно спостерігати за подіями в Діярбакирі. Туреччина має цікавити нас не як сумнівний союзник у боротьбі з Російською імперію, а як одна з найбільш гарячих наразі точок на планеті, де розгортається національне повстання колись поневоленого народу проти колонізаторів. Тема, яка, здається, мала би бути добре зрозумілою переважній більшості українців.

Максим Осадчук,
головний редактор інформаційного порталу Прометей, блогер, політолог.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.