Дизайн інтер’єру: жодних гарантій для працівника

Мій досвід роботи в київських студіях дизайну. Я впевнена, що кожна людина з різною періодичністю, часто в залежності від статусного положення, стикається з ситуаціями, в яких з нею вчиняють не досить гідним чином. І я, нічим не відрізняючись від інших, в черговий раз стала щасливим володарем цього до болю знайомого почуття, властивого подібним ситуацій. Почуття, на жаль, що все частіше стає нормою для багатьох нас.

Дизайн інтер'єру: жодних гарантій для працівника
21 Листопада 2016 21:09Блоги,Ганна Петрова

Дизайн інтер’єру – сфера, що традиційно обслуговує людей з достатком вище середнього. Але, як це прийнято в тотальній більшості сфер, – основні відсотки з цього грошового потоку отримують люди, які встигли зайняти місця директорів. Простим же найманим працівникам доводиться миритися з тим відсотком, який їм виділяють, виходячи з рівня «щедрості» керівників. Найчастіше разом з пакетом несправедливої оплати праці йдуть також неповажне і хамське ставлення, робота понаднормово, у вихідні, невиплата зарплати. Безліч подібних моментів, що становлять в цілому стандартну робочу атмосферу середньостатистичного найманого працівника.
Маючи достатній досвід роботи в різних дизайн-студіях Києва, я зіткнулася якщо не з усіма, то, мабуть, з більшістю сторін, які супроводжують роботу в даній сфері, цілком скуштувавши всі вади і дефекти, які так ретельно приховують за красивими фасадами. Деякими з них хотілося б поділитися з вами.
Якщо говорити про студії, то варто згадати про те, як мені випала честь стати частиною творчого колективу «he.D creative group». На момент мого працевлаштування студія шукала дизайнера-стажиста з подальшим навчанням із заявленою оплатою праці в 2000 гривень за перший місяць і з постійним зростанням її в перспективі. І все начебто добре, але, як виявилося пізніше, не зовсім. Адже неможливо після місяця навчання, протягом півроку залишатися стажистом (у відносно молодій студії, що тільки розвивається), виконуючи весь обсяг роботи, зазвичай прийнятний для середньостатистичного дизайнера з досвідом. Неможливо стільки часу бути стажистом і отримувати відповідну зарплату в 3000 гривень. Але, як виявилося, можна, і навіть дуже зручно. Правда, дивлячись для кого.
Будучи людьми творчості і мистецтва, маючи стабільний дохід і фіксоване місце в кріслі директора, вони отримували естетичне задоволення від своєї роботи і вкрай дивувалися, чому я, маючи зарплату в сто доларів, не поділяю тих же почуттів.
Але у простих смертних свої проблеми, не дотягують до рівня постійних матеріальних вкладів в офіси, машини, телефони, планшети – звичайні витрати замість підняття зарплати своїм співробітникам до прийнятного рівня. Працюючи по 10-12 годин, інколи у вихідні за неповажну оплату своєї праці все, що могла я чути, – це нескінченні розмови про спроби побудувати в колективі атмосферу рівності і взаєморозуміння.
Очевидно, що така ситуація не могла тривати вічно. У певний момент ескалація конфлікту досягла свого вищого рівня. Лицемірна атмосфера так званої рівності ще більш нагнітала ситуацію.
Ні, в таких компаніях за прояв самоповаги до тебе не проявлять відповідну спробу побудувати діалог або в більш різких випадках не попросять звільнити робоче місце. Там працюють люди з зовсім іншими уявленнями про моральні норми. Вони вдаються до найнижчих засобів – створюють для тебе атмосферу психологічного колапсу, прикриту лицемірними посмішками. Підштовхуючи тебе самого прийняти рішення – або примиритися зі своїм рабським становищем і мовчати, або звільнитися. Так сталося і зі мною – не витримавши постійного психологічного тиску мені довелося покинути цей колектив.
Без якоїсь суттєвої перерви я влаштувалася в іншу компанію – київську студію дизайну інтер’єру «Home design». Керівники даної студії – Нестер Анастасія та Козлова Вікторія здалися мені куди більш прагматичними людьми, які не потребують лицемірної «дружньої» атмосфери між начальником і підлеглим, з трохи більш прозорою системою оплати за ставку і відсотки. На цей раз зарплата досягла 10 тисяч гривень з обіцяним зростанням в залежності від виконаної кількості роботи. Це, безсумнівно, значно перевищувало зарплату в минулій студії. Але, як відомо, диявол криється в деталях.
Оплата зросла, мене більше не зобов’язували доповідати про свій психологічний і моральний стан на робочому місці. Механічна робота за гроші – все, здавалося б, просто. Але через якийсь час я зрозуміла, що ховається за фасадами саме цієї студії. Бажання нав’язати своє бачення виконання моєї роботи, часом дуже наполегливе і неповажне, аж до виставляння моїх проектів за свої. Всілякі спроби переадресувати виконання роботи, що не стосується мене й не оплачується, та багато іншого.
У якийсь момент моя зарплата, що виражалась у суттєво нижчих цифрах в порівнянні із заявленою, почала видаватися мені вборг за майбутній місяць, оскільки в цьому я фізично не справлялася з доробками попередніх проектів. Почало проявлятися і справжнє ставлення керівника, на думку якого, я повинна була виконувати все, що мені скажуть, абсолютно не замислюючись про те, яку зарплату я отримаю в результаті.
Знову назрівав конфлікт, знову мені доводилося відстоювати свої права і можливість працювати за обіцяну зарплату. Це не могло не привести всю робочу атмосферу в стан перманентної агонії.
В останній місяць роботи можна було помітити чітку циклічність всіх подій, що повторювались і на вищеописаному місці.
Правда, до цього, вміло керованого оркестру, додалася ще одна нота. На тлі всіх конфліктів мене просто позбавили проектів майже на місяць. Напевно, чекаючи, що це буде мені уроком за прояв норовливості або приборкає моє постійно зростаюче невдоволення.
Як відомо, у здатності нівелювати всілякі колізії є свій термін. І рано чи пізно він закінчується.
Термін моєї здатності працювати в даній компанії підійшов до кінця під час нововведеного заходу, на кшталт зборів, до слова, що проходив після закінчення робочого часу, в процесі якого амбітним директором була зроблена спроба введення нової дисциплінарної політики. Це особливо безглуздо виглядало на тлі відсутності самого факту роботи. Після деяких заперечень я, звичайно, була звільнена. Правда, будучи не глибоко моральними людьми, особи дизайн-студії «Home design» Нестер Анастасія та Козлова Вікторія порахували справедливим не виплачувати мені зарплату за відпрацьований місяць взагалі.
Маючи вищеописаний досвід роботи, мене стала цікавити відповідь на одне питання. Як воно, поступитися своїми принципами заради побудови кар’єри? Маючи тисячі доларів з дизайн-проектів, які виконуються найманими працівниками, відмовитися виплатити зарплату співробітникові, звільнивши його і залишивши ні з чим? Як це? Виявляється, страшно лише в перший раз, після чого це стає буденною, звичною дією. Обман перетворюється на рутину.
Але ігри з совістю – небезпечні ігри. Створення нової моральної парадигми матиме наслідком те, що людина перестане помічати, як разом з вчинками піддаються деформації і всі її етичні норми.
Перебуваючи на шляху до бездоганного зовнішнього вигляду, творці прекрасного перестають помічати, що за ним криється далеко не аналогічний внутрішній світ.
Мета виправдовує засоби? Природно, кожен робить свій вибір сам. Однак, я сподіваюся, що коли-небудь багато хто зможе розставити для себе пріоритети в міру їх дійсної важливості,не посягаючи на свободу особистості інших людей.
Адже погнавшись за метою, можна забути про мораль і в одну мить стати її рабом.

Ганна Петрова, дизайнерка.

Спеціально для Прометея.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.