Дещо про українську культуру в Україні

Сьогодні в Україні відбувається патріотичне піднесення, ледь не на кожному кроці ми зустрічаємо «щирих патріотів» у вишиванках, котрі на все горло кричать про свою відданість Українській державі і національній ідеї. Здавалося би, що ця хвиля патріотизму має принести реальну користь українській культурі, але це не зовсім так, ба навпаки. Як на мене, надмірний «патріотизм», в тому вигляді, в якому він існує нині, її, українську культуру, губить.

Дещо про українську культуру в Україні. Максим Равлюк
27 Серпня 2016 21:23Блоги,Максим Равлюк

Вочевидь, родившись в Галичині, маючи галицьке, лемківське та гуцульське коріння, мене не могла оминути культурна тема. Вивчаючи культуру та мову рідних мені субетносів, я помітив, що українці по всій Україні, навіть на Заході, зовсім української культури не знають. Зразу зазначу, що вина в цьому не стільки їхня, скільки нашої «української» держави, адже та нічого не робить, аби змінити ситуацію, ба навпаки, робить тільки гірше.
Почнемо з того, що, навіть якщо є сильне бажання, ознайомитися з правдивою українською культурою є важко. Мало того, що не видаються нові книжки та дослідження, старі лежать і припадають пилом у наукових бібліотеках. Я нагадую, сьогодні в нас 21 століття, людям зручніше читати щось просто зі своїх комп’ютерних пристроїв, ніж стояти в чергах, аби отримати бажану книжку, яку ти не можеш винести за межі бібліотеки. Чому би не дати людям таку можливість (читати з комп’ютерних пристроїв)? Як на мене, це би навіть десь підняло бажання українців вчитися своєму, адже все ж просто – скачав і читаєш. Натомість, маємо нині ситуацію, коли ти, просто зацікавлена людина, маєш обмежений доступ і вимушений виходити з наявних ресурсів, а якийсь професор, маючи необмежений доступ, при всій до більшості українських професорів повазі, ці закриті ресурси зовсім не використовує, не вдарить палець об палець, такий собі «науковий дармоїд». Людям треба дати можливість розвивати себе, дати доступ до тих наукових ресурсів, які їх цікавлять, а не закривати їх (ресурси), як це є нині.
Друге, про що хочу сказати, так це про те, що українська культура українцям подається неправильно. Так, неправильно! Її загнали в рамки певних непорушних «святих» державних догм. Зазначаю, що під словом «культура» я маю на увазі українську історію, українську мову і, властиво, українську культуру у вигляді традицій, фольклору і т. п. Державна ж політика спрямована на те, що, мовляв, ми – «унітарні», тому історія – спільна, мова – однакова, культура – різниця непомітна. Як би то смішно не звучало, але коли в українців не було власної держави – робилося в рази більше і робилося в рази правильніше й якісніше! Розберемо по-окремо кожний з пунктів «культури», аби зрозуміти, до чого я хилю.

1. Історія
У шкільній програмі є такий чудовий предмет, як Історія України, мабуть, колись мій улюблений. Це ж так цікаво читати про княжі походи, про вільних козаків, про селянське і міське життя «нового часу». Проте, закінчивши курс вивчення історії в школі, а потім в університеті, я виявив, що нас зовсім нічого не вчили з історії рідного краю, історії нашої малої Батьківщини. Замість історії малої Батьківщини, нам тисячу разів повторюють одні і ті самі речі. Зрозумійте мене правильно, але мені, як галичанину, свого часу, набридло вкотре слухати про славну перемогу Хмельницького над «ляхами» під Жовтими Водами. В цей час в Галичині також вирувало життя, відбувалися повстання, які напряму пов’язані з тою ж Хмельниччиною. Багато з нас знає про керівників селянських повстань Семена Височана та Костку Наперського? Чи багато з нас знає про тогочасних збійників на Лемківщині Василя Баюса та Андрія Савку? Чи знає хтось про те, як дві тисячі опришків під керівництвом деякого Харачка діяли в Молдові разом з військом Тимоша Хмельницького? Ні, нам того чомусь не розказують, але хіба не такий підхід у вигляді додаткового вивчення локальної історії показував би вікову єдність українців ще більше? Та і сама Хмельниччина була радше соціальним повстанням, бо більшість тих же ж «ляхів», що понасідали і дерли шкіру з тоді ще русинів – були і самі русинського походження. Що вже казати, що предмет історії – це не лише війни і політика, але і винаходи виду гасової лямпи чи променів Полюя, і навіть картини виду Чорного квадрату Малевича чи поп-арт Енді Воргола (Андрія Варголи).

2. Культура
Як же ж тішиться наше серце, коли ми бачимо дядьків у широких шароварах, на голові яких красується довгий козацький чуб. Як же ж стогне наша душа від звуків бандури… Але як ми відреагуємо на то, коли дізнаємося, що це культура виключно центральних регіонів України? Не знаю як Ви, але я не розумію чому українську культуру вибудовують виключно довкола вишиванки, шароварів, бандури, сала і горілки. Наприклад, на Поліссі, як і в Карпатах, як і в Галичині, побутували цимбали. Цимбали і донині можна зустріти на весіллях в цих регіонах. А тепер спробуйте знайти школу, де можна навчитися гри на цимбалах у Житомирі, Луцьку чи Львові. Не так просто, правда? Але ж скільки є шкіл, де можна навчитися гри на бандурі, яка в тих місцях була абсолютно незнана. На свято Першого чи Останнього дзвоника хлопчиків вбирають в шаровари, в мене і самого є фотографія з тих часів, де я стою в широких червоних штанях і розказую віршик про те, який я славний козачок. Але чому я маю розказувати, який я козачок, коли я родом з країв, де носили прості білі льняні «сподні» і де в піснях оспівували Довбуша і Яношика? Хіба галицька українська культура гірша від наддніпрянської? Хіба поліська культура гірша від наддніпрянської? Хіба закарпатська чи буковинська культура гірша від наддніпрянської? Направду, я не розумію, чому я маю приймати наддніпрянську культуру за рідну і вчити в майбутньому її своїх дітей, коли самі жителі сходу і центру України ту свою, рідну їм, наддніпрянську культуру відкидають.

3. Мова
Мабуть, також болюче питання. Як то кажуть, так вже сі склало, що я говору діялєктом, і в тому, по-моєму, нема ніц повстидного. То є жива народна мова, котра є далеко не менш українська, як літературна. Таких, як я, є по Україні, особливо на Заході, дуже і дуже багато. Натомість, в Україні діалект вважається чимось таким, від чого треба якнайскоріше позбутися, тим, що треба приховувати, бо, не дай Бог, хтось почує і засміє. Направду, говорити «сі», замість «ся», чи «руков», замість «рукою» – це ж так смішно, атвічяю, нє, шоби говорити як нармальний пацан чи тьолка. Ну внатурє же ж смішно, нє? До речі, як правило, ці «сміхуни» були від народження російськомовними. І. Я. Франко про таких писав: «Вони знають звичайно тільки одну мову – московську, котрою вчили їх у школах. Менше докладно знають свою українську, бо сеї треба було вчитися «з власної пильности», з книжок (очевидно, тільки белетристичних), коли хто не мав нагоди вивчитися її змалку в селі від мужиків. Отсе й увесь їх апарат критичний…». У розвинутих європейських країнах діалекти захищають, рівно ж, як і мови національних меншин, адже розуміють, що це є також невід’ємна складова всенаціональної культури. Німці горді діалектом, італійці й французи діалекти захищають, ледве не на рівні мікромов, а українці вважають пережитком минулого чи «селом забитим». Я відкрию маленький секрет, 90% української культури – сільська, 90% національної культури будь-якого іншого народу – сільська, адже міська культура завжди була мультикультурною, як то і є нині. Відмічу, що якісним прикладом є словаки, котрі навіть створюють окремі волонтерські школи-гуртки виду «вечерной школи сотацкего наречія», не кажучи вже про проведення масових мовних досліджень.

Отже, які висновки я хочу зробити? Ну перше, так це те, що любов до великої Батьківщини починається з любові до малої Батьківщини. Потрібно людям розказувати історію рідного краю, історію рідного міста, бо ті ж львів’яни майже нічого про своє місто не знають. Гадаю, не найдеться такої людини, котрій би не цікаво було послухати щось про визначних діячів чи знакові місця своєї сторони. Такий досвід колись вже був. Приміром, на Лемківщині випускали книжки фонду «Бібліотеки Лемківщини», де в різних томах було описано історію Лемківщини, побут Лемківщини, мову Лемківщини, традиції Лемківщини, весілля Лемківщини і т. д. Один з таких примірників колись попав і в руки мого прадіда, простого селянина. Гадаю, він високо оцінив цю книжку, раз перевіз її під час виселення з Лемківщини до України та зберіг, практично, в ідеальному стані. Подібно було і в решті Галичини, подібно було і в Закарпатті. Також потрібно показувати молоді й іншу сторону нашої культури, адже коли людина приїжджає на «Бойківські фестини» чи на «Лемківську ватру», вона явно приїжджає туди в надії пізнати бойківську і лемківську культури відповідно, але, аж ніяк, не вкотре подивитися на козаків з чубами і дівчат з бандурами. Мусимо й підтримувати діалекти та мови національних меншин, прецінь це також і світове надбання. ЮНЕСКО захищає мови, що зникають. Свого часу, до переліку зникаючих мов попав і поліський діалект. ЮНЕСКО захищає, а Україна ні, боїться сепаратизму збоку поліщуків. Але, як то кажуть, сепаратизму боятися – держави не створювати, Бігме!
В авангарді позитивних змін має стати молода інтелігенція, котра вийде з простого народу, як це було колись, коли народ породив І. Франка, М. Шашкевича, В. Антоновича, Л. Українку, В. Стефаника, О. Кобилянську, Ю. Тарновича, В. Гнатюка, Т. Шевченка тощо. Саме вони робили різницю. Надіятися на державу марно, надіятися на появу мецената виду А. Шептицького – тим паче, тому берімо діло в свої руки, поки ще не є пізно. Потрібно досліджувати історію без непорушних догм, потрібно розвивати правдиву мову та культуру, а не плекати гуцулів з чубами і бандурами, що співають «Несе Галя воду», чи козаків з трембітами, що витанцьовують і виспівують коломийки. Головне лиш почати, а далі все в нас вийде.
Максим Равлюк, громадський активіст, студент, дослідник західноукраїнської культури. Спеціально для Прометея.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.