Бути командиром

Бути командиром — означає позбутися всіх привілеїв. Звучить дивно? Абсурдно? Але тільки так це може бути. Хоча один привілей все-таки залишається, точніше з'являється. Бути командиром — означає прийняти на себе відповідальність. Прийняти той факт, що це твій перший і останній привілей.

Бути командиром. Ігаль Левін
30 Жовтня 2016 11:42Блоги,Игаль Левин

В країнах СНД через військові традицій СРСР, та й взагалі, ще з часів царської Росії було прийнято розглядати командира як Батька. «Батяня-комбат» відповідає за своїх діточок. Батько — ієрарх, він панує над своїми солдатами, він, звичайно ж, може дозволити бійцям панібратствувати з ним (в кращому випадку тільки на фронті), в тій чи іншій мірі, але його місце чітко визначено, а з ним і його привілеї. Ми дуже добре пам’ятаємо, що командирське звання супроводжували і такі речі, як кращий пайок, якісніша військова форма, потім — житло і заробіток. Розкіш і демонстрація влади, яка розбещує, робить з тебе або сибарита, або функціонера-бюрократа. Навіть одразу не скажеш, що гірше.

Я пройшов через ізраїльську військову школу. Школу, де людина, яка вступає до офіцерських курсів, підписує договір про анулювання всіх його солдатських прав. Такі речі, як право на шестигодинний сон або триразове харчування. У молодого командира немає ніяких прав, зате з’являється чимало відповідальності, аж до влади над життями своїх підлеглих. Хіба це вже не абсолютна влада? Вирішувати хто піде першим в бій і прийматиме смерть. Отримуючи цю абсолютну владу, такі речі, як кращий пайок або пихатість, виглядають зовсім смішними. Але не в пострадянських країнах, де солдата прийнято вважати за сміття, за гарматне м’ясо.

Революція в Україні змогла зламити такий стан речей, вирватися з цієї згубної закономірності. Майдан породив величезну кількість командирів, які вийшли не з вишкілів за радянськими методичками, а з полум’я повстання, полум’я війни з агресором на Сході. Кращі з кращих і рівні з рівних, зраджені новою постмайдановскою владою, вони отримали свій останній «привілей», нарівні з іншими бійцями-добровольцями — «горіти в котлах».

Сьогодні влада в Україні боїться таких людей як чуми. Вона не хоче бачити їх, породжених полум’ям, але потребує панів, підпорядкованих кабінетами, паперами і хабарами. Бійці з агресором на Сході, фронтовики, можуть зламати цю систему. Чи зможуть, якщо кабінетам, паперам і хабарам протиставлять вогонь, полум’я повстання. І з цього вихору знову вийдуть нові командири. Нові бійці, яким треба буде пам’ятати, що вони втрачають все — і привілеїв не буде. І тільки втрачаючи все, вони зможуть оновити, здобути нову вільну Україну.

Ігаль Левін, колишній офіцер Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), військовий експерт, соціальний активіст, мандрівнік.

Спеціально для Прометея.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.