1 травня: чи варто боротись?

Для багатьох українців першотравнева дата все ще залишається на рівні асоціацій з демонстраціями в СРСР та шашликами на природі. Проте є й інша сторона медалі: радянська державна традиція з роками все більше забувається, а шашлики дуже швидко стають малодоступною стравою для більшості населення.

1 травня: чи варто боротись?
28 Лютого 2017 21:22Блоги,Олександр Рузевич

Крім шашликів, сьогодні гостро стоїть питання низки соціальних проблем. Урядові звіти про виконання європейських реформ ударними радянськими темпами вже достатньо залякали платників податків. Нові комунальні платежі, які ще мало хто бачив, але про які вже всі чули, дамокловим мечем нависли над головами українців.

З часів останнього Майдану на більшість соціальних протестів накладено негласну заборону – практично будь-які демонстрації навіть неполітичного характеру відразу викликають хвилю інформаційного негативу. Безкомпромісні звинувачення чиновників різного рівня в «купленості» протестів проти дій влади олігархами та опозицією швидко аргументуються блискавичними розслідуваннями авторитетних журналістів (частина з яких вже почесно займає місця в парламенті від президентського блоку, або захищає інтереси влади).

Вся ця безапеляційна критика, якій не вистачає лише власного Першого каналу з відомим телеведучим, викликає гарячі аплодисменти та підтримку багатьох інтернет-користувачів. Останніх, через власну твердолобість та широку довіру телебаченню, на вітчизняному інтернет-просторі прийнято іменувати «вишиватниками» по аналогії з російськими інтернет-персонажами. Відрізняє їх тільки національний колорит. З’явився вітчизняний «ватник» також, як не дивно, після Майдану, і знаходиться в чудовому симбіозі з заявами чиновників та їхніх журналістів, проектуючи погляди влади на думку суспільства.

Сьогодні існує «чудовий» аргумент проти будь-яких соціальних збуджень, що спрямовані проти влади. «Держава у стані війни» – кажуть політики, яким це не забороняє обходити введення військового стану задля торгової співпраці з РФ та отримання міжнародних кредитів. З телеканалів провладних олігархів населення закликають не розхитувати човен, хоча уряд його розхитує стократ сильніше, проводячи антисоціальні реформи, лицемірно аргументуючи їх турботою за простих українців та «європейським вибором». В будь-якому соціальному протесті відразу спішать знайти «руку Кремля» чи фінансистів від незадоволених олігархів.

Втім, негласний «військовий стан», якого досі немає, абсолютно не заважає державним чиновникам заробляти на масштабних корупційних схемах, а населення повинне задовольнятись виставами з показовими затриманнями корупціонерів, яких відпускають наступного дня. Ці вистави створюються для того, щоб хоч трохи знизити градус соціального протесту та відволікти населення від рахунків з нових комунальних платежів.

Дії уряду Януковича, проти яких повстав Майдан, сьогодні нам подаються під соусом «європейських реформ». Безкарність «патріотичних» олігархів аргументується «вишиватниками» як належне через їхні заслуги по збереженню порядку в східних містах України, а «тітушки» та вчорашній «Беркут», що кілька років тому публічно калічили протестуючих в центрі столиці, сьогодні так само знаходять широкий попит на свої послуги, лише змінивши форму та спортивні костюми, проте, не змінивши облич та поглядів на життя. Все те, проти чого недавно вийшли сотні тисяч українців та що прямо уособлювала стара влада, сьогодні демонструється новими можновладцями як «завоювання революції» та кроки до євроінтеграції.

Разом з соціальним зашморгом все сильніше затягується інформаційна петля. В боротьбі з ворожою державною пропагандою ми не помічаємо як зростає власна інформаційна машина по боротьбі з інакомислячими. Відверта та регулярна брехня вищих посадовців з часів анексії Криму залишається безкарною, натомість все вужчою стає інформаційна свобода в мережі. Репресивні органи створюють передумову до розгону антивладних демонстрацій, в той час як парамілітарні групи окремих бізнесменів можуть спокійно захоплювати офіси та підприємства в столиці та регіонах України.

Таке просте та звичне слово «правда» має зовсім інші значення в двох різних інтерпретаціях. Чим довше більшість населення та влада живуть за різними законами та різними доходами, тим більше створюється враження, що ми два різні народи. Підсвідомо кожен пересічний українець розуміє, що крадії, які піднялись на трупах загиблих протестувальників, нічим не кращі за тих, що збагатились на окупованих східних територіях.

Для скептиків, які вважають, що жодні марші чи демонстрації не вирішують проблем, нагадаємо, що більшість прав сьогодення виборювались саме таким чином, постійно приймаючи більш чи менш радикальну форму протесту. Наприклад, такий звичний та нелюбимий нами 8-годинний робочий день – сьогодні є законним правом, здобутим життям американських робітників та соціальних анархістів. Традиція соціального протесту живе в Європі серед представників різного рівня професій та на сьогоднішній день набуває все більшої актуальності.

Для українців така актуальність є беззаперечною, коли у них на шиях все тісніше затягують зашморги «реформ».

Олександр Рузевич,

спеціально для Прометея.

Новини

«Прометей» - незалежний інформаційний портал. Позиція редакції може не збігатись з точкою зору авторів окремих матеріалів. Ваші матеріали, побажання та пропозиції надсилати на електронну пошту: [email protected]. Ми завжди на зв'язку!
Використання наших матеріалів можливе за умови наявності прямого посилання на Прометей.